Літо в Києві було в самому розпалі.

Summer in Kyiv was in full swing.

Сонце лагідно гріло все навколо, освітлюючи веселими променями дитячий будинок, розташований неподалік парку.

The sun gently warmed everything around, illuminating the children's home, located near the park, with cheerful rays.

На подвір’ї гралися діти, бігаючи між деревами і купою нових іграшок, які сьогодні привіз Mykola.

In the yard, children played, running among the trees and a pile of new toys that Mykola brought today.

Він сміявся разом з дітьми, поки вони розпаковували коробки з різноманітними подарунками.

He laughed along with the children as they unpacked the boxes with various gifts.

Mykola, пухкий чоловік із щирою посмішкою, носив червоного кольору футболку із зображенням ведмедя, що обіймає планету.

Mykola, a plump man with a sincere smile, wore a red T-shirt featuring a bear hugging the planet.

Він протер лоб від поту і подивився на орфана дитячого дому блакитними очима — Оксана.

He wiped the sweat from his forehead and looked at the orphan of the children's home with his blue eyes — Oksana.

Оксана, з волоссям кольору теплого меду, ретельно стежила за порядком на подвір’ї.

Оксана, with hair the color of warm honey, diligently kept order in the yard.

Вона привіталася з Mykola, купаючи його в променистій усмішці.

She greeted Mykola, bathing him in a radiant smile.

— He вірю своїм очам! Микола?! — вигукнула вона, ледве стримуючи сміх.

— I can't believe my eyes! Mykola?! — she exclaimed, barely holding back her laughter.

Їхні погляди зустрілися, нагадуючи їм про ті безтурботні дні дитинства.

Their gazes met, reminding them of the carefree childhood days.

Після обіймів та кількох розповідей про минулі часи, Mykola запропонував Оксані шалений план.

After hugs and a few stories about the past, Mykola proposed a wild idea to Оксана.

Його очі блилили, коли він розкрив свій задум: «Давай спробуємо знову надути плот і поплисти у фонтані!»

His eyes were shining as he revealed his plan: "Let's try to inflate the raft again and sail in the fountain!"

Оксана протерла руки об фартух і задумалася.

Оксана wiped her hands on her apron and pondered.

Вона знала, що це божевілля.

She knew it was madness.

Але діти, що слухали їх, вже виглядали враженими.

But the children listening to them already looked amazed.

Її серце завжди прагнуло бути відповідальною, але зараз воно піддавалося старим спогадам і бажанням.

Her heart always longed to be responsible, but now it succumbed to old memories and desires.

«Добре, лише цього разу,» сказала вона, посміхаючись.

"Okay, just this once," she said, smiling.

Вони взяли стару надувну човнову ніжку та пішли до фонтану.

They took an old inflatable paddle of a boat and headed to the fountain.

Діти зібралися навколо, підбадьорюючи їх.

The children gathered around, cheering them on.

Вода виблискувала під сонцем, коли Оксана і Mykola потихеньку спробували залізти на пліт.

The water sparkled in the sun as Оксана and Mykola slowly tried to climb onto the raft.

Це було схоже на старий добрий трюк, який вони вже робили колись.

It felt like an old good trick they had done once before.

Все йшло чудово... до моменту, коли пліт під тиском вирішив раптово здутися, обдавши водою все довкола.

Everything was going perfectly... until the raft suddenly deflated under the pressure, splashing water everywhere.

Mykola й Оксана залилися сміхом разом із дітьми, які тепер вже теж по коліна в воді.

Mykola and Оксана burst into laughter along with the children, who were now also knee-deep in water.

Раптом на дворі з'явилась строгий орфан, директор сиротна, з очима, що виблискували від шоку.

Suddenly, a strict orphanage director appeared in the yard, his eyes flashing with shock.

Але навіть він не витримав їхньої щирої радості і теж посміхнувся, побачивши, скільки радості Mykola й Оксана принесли дітям.

But even he couldn't resist their genuine joy and also smiled, seeing how much happiness Mykola and Оксана had brought to the children.

Коли все стихло, Mykola і Оксана стояли поруч, мокрі, але щасливі.

When everything calmed down, Mykola and Оксана stood side by side, wet but happy.

Оксана відчула несподіване задоволення від того, що дозоволи собі на мить розслабитися.

Оксана felt an unexpected satisfaction from allowing herself to relax for a moment.

Mykola зрозумів, що найважливіше — це не повернення до минулого, а створення нових, світлих спогадів.

Mykola realized that the most important thing was not returning to the past but creating new, bright memories.

Того вечора, коли сонце ховалося за горизонтом, Mykola та Оксана, втомлені, але щасливі, зрозуміли, що такі моменти були справжнім подарунком для всіх.

That evening, as the sun hid behind the horizon, Mykola and Оксана, tired but happy, understood that such moments were a true gift for everyone.