Ступаючи по тріскучому морозі, Оксана вийшла з таксі перед Львіською Національною Галереєю Мистецтв.

Treading over the crackling frost, Оксана stepped out of the taxi in front of the Lviv National Art Gallery.

Вона вдихнула холодне повітря, наповнене запахом кави з навколишніх кав'ярень.

She inhaled the cold air, filled with the scent of coffee from the surrounding cafes.

Головна брама Галереї була відкрита, світло зимового сонця пробивалося через величезні вітражі, малюючи барвисті відблиски на підлозі.

The main gate of the Gallery was open, and the light of the winter sun streamed through the huge stained-glass windows, painting colorful reflections on the floor.

Оксана вже давно не бачила своїх братів.

Оксана hadn't seen her brothers for a long time.

Піднявши комір пальто, вона увійшла до Галереї, відзначаючи, як елегантність цього місця нагадує їй про дитинство.

Raising the collar of her coat, she entered the Gallery, noting how the elegance of this place reminded her of her childhood.

Тоді разом з братами вони проводили тут вихідні, мандруючи залами і дивуючись красі мистецтва.

Back then, she and her brothers would spend weekends here, wandering the halls and marveling at the beauty of the art.

Тарас вийшов їй назустріч з залою праворуч.

Тарас emerged to meet her from the hall on the right.

Його погляд був сповнений суміші обурення і полегшення.

His expression was a mix of indignation and relief.

Він був середнім братом, тим, хто залишився доглядати за батьками.

He was the middle brother, the one who stayed to care for their parents.

"Оксана, ти нарешті вдома," - його голос був спокійним, але трішки жорстким.

"Оксана, you're finally home," his voice was calm but slightly stern.

"Я сумувала за вами," - відповіла вона щиро.

"I missed you all," she replied sincerely.

Ззаду підійшов Дмитро, найменший брат.

From behind, Дмитро, the youngest brother, approached.

Його очі блищали з інтересом і дитячою задоволеністю від можливості знову бути разом.

His eyes sparkled with interest and childlike satisfaction at the chance to be together again.

"Оксана, так класно тебе бачити!

"Оксана, it's so great to see you!"

" - вигукнув він, обіймаючи сестру.

he exclaimed, hugging his sister.

Разом вони пішли у великий зал, де знаходилась їх улюблена картина - "Зима на селі".

Together they walked into the large hall where their favorite painting—"Winter in the Village"—was located.

Води покриті льодом, дерева в снігу, все це так нагадувало Оксані її дитинство, коли вони гралися серед засніжених пейзажів.

The waters frozen over, the trees in snow, it all reminded Оксана of her childhood, when they played among snowy landscapes.

Тут між ними і виникла напружена розмова.

It was here that a tense conversation arose between them.

Тарас відчував, що сам ніс усю відповідальність всі ці роки.

Тарас felt he had borne all the responsibility all these years.

"Чому ти віддалась на таку відстань, Оксано?

"Why did you distance yourself so much, Оксана?"

" - спитав він з болем.

he asked with pain.

Оксана, зупинившись перед картиною, мовчки вдихнула і почала говорити.

Оксана, pausing in front of the painting, silently inhaled and began to speak.

"Я поїхала заради кар'єри.

"I left for my career.

Але жодного дня не минало без вас у моїх думках.

But not a day went by without you in my thoughts."

"Дмитро, вловивши емоції сестри і брата, мовчав, спостерігаючи за обміном поглядами.

Дмитро, sensing his sister's and brother's emotions, remained silent, observing the exchange of glances.

Він знав, що треба щось робити.

He knew something had to be done.

"Ми всі змінилися, але лишились сім'єю," - сказав він нарешті.

"We've all changed, but we're still family," he said finally.

Обійнявшись перед картиною, вони зрозуміли, що варто залишити конфлікти в минулому і почати новий етап спілкування, навіть на відстані.

Hugging in front of the painting, they realized they should leave conflicts in the past and start a new chapter of communication, even at a distance.

Оксана пообіцяла щотижня дзвонити і частіше приїжджати додому.

Оксана promised to call every week and visit home more often.

Тарас погодився, що не всі рішення були легкими, але їх потрібно було прийняти.

Тарас agreed that not all decisions were easy, but they needed to be made.

Дмитро вирішив, що буде тримати їх зв'язок живим.

Дмитро decided he would keep their connection alive.

З Галереї вони вийшли об'єднаними, готовими до нової глави у своєму житті.

They left the Gallery united, ready for a new chapter in their lives.

Морозне повітря Львіва тепер здавалося теплішим, адже родина знову була разом.

The frosty air of Lviv now seemed warmer, as the family was together again.