В зимовий день на узбережжі Чорного моря Олег розкладав свої ручні дерев’яні іграшки на маленькому столику.

On a winter day on the shore of the Chorne more, Oleh arranged his handmade wooden toys on a small table.

Його серце було неспокійним, але він старанно викладав зайців і ведмедиків, вкладаючи в них частинку себе.

His heart was restless, but he diligently laid out the rabbits and bears, putting a part of himself into them.

Навкруги нього вирувала атмосфера одеського зимового ринку.

Around him, the atmosphere of the odeskyi winter market was bustling.

Скрізь чулися веселі голоси, відчувався запах смажених ковбасок і гарячого глінтвейну, оточуючі лавки світилися різнокольоровими вогнями.

Cheerful voices were heard everywhere, the smell of fried sausages and hot glintwein filled the air, and the surrounding stalls glowed with colorful lights.

Надія приїхала до Одеси з Києва, шукаючи щось незвичайне, те, що розповіло б їй історію цього чарівного міста.

Nadiya arrived in Odesa from Kyiv, looking for something unusual, something that would tell her the story of this magical city.

Вона була допитлива й захоплена атмосферою свята.

She was curious and enthralled by the festive atmosphere.

У великому виборі товарів вона шукала саме те, що могло б стати її талісманом, частинкою тепла з собою додому.

In the vast selection of goods, she sought something that could become her talisman, a piece of warmth to bring home.

Коли вона зупинилася біля столика Олега, її увагу привернув милий дерев’яний ведмедик.

When she stopped by Oleh's table, her attention was drawn to a cute wooden bear.

"Це ваші вироби?

"Are these your creations?"

" – запитала вона, посміхаючись.

she asked, smiling.

Олег відчув щось особливе в її голосі.

Oleh felt something special in her voice.

Безліч людей проходили повз, не зупиняючись, але Надія затрималася.

Many people walked by without stopping, but Nadiya lingered.

"Так, я їх виготовляю сам," – відповів він, невпевнено посміхаючись.

"Yes, I make them myself," he replied, smiling hesitantly.

Він вагався, чи варто запросити її подивитись, як він працює, але врешті зважився.

He hesitated to invite her to see how he worked but finally decided to do so.

"Можу показати, як я їх роблю, якщо маєте час.

"I can show you how I make them, if you have the time."

"Надія радо погодилась.

Nadiya gladly agreed.

Вони сіли за столик, і Олег почав розповідати про своє мистецтво.

They sat at the table, and Oleh began to talk about his art.

Зазвичай він не ділився цими історіями, але в Надії він відчув щирість.

He didn't usually share these stories, but he sensed sincerity in Nadiya.

Він розповідав про кожну фігурку, про натхнення, яке приходило з дитячих споминів і рідної природи.

He spoke about each figurine, about the inspiration that came from childhood memories and the native nature.

Це було для нього не просто виготовлення іграшок, а щось більше – спосіб виразити своє внутрішнє "я".

For him, it was not just about making toys but something more—a way to express his inner self.

"Ця історія робить кожну іграшку безцінною," – сказала Надія, дивлячись на ведмедика.

"This story makes each toy priceless," said Nadiya, looking at the bear.

Їй не хотілося поспішати, і вона вирішила провести більше часу, слухаючи Олега.

She didn't want to rush, and she decided to spend more time listening to Oleh.

Врешті, вона обрала одного з ведмедиків, і їхня розмова продовжувалася.

In the end, she chose one of the bears, and their conversation continued.

Серед шуму ринку, відлуння їхньої розмови перепліталося зі звуками міста.

Amidst the noise of the market, the echo of their conversation intertwined with the sounds of the city.

Олег, який ще недавно боявся відкриватись, тепер відчував, як легкість наповнює його серце.

Oleh, who had recently been afraid to open up, now felt a lightness filling his heart.

"Наступного разу в Одесі я обов’язково знову до вас зайду," – обіцяла Надія перед від’їздом.

"Next time I'm in Odesa, I'll definitely visit you again," Nadiya promised before departing.

Її новий друг став для неї не тільки майстром.

Her new friend became more than just a craftsman to her.

Вона зрозуміла, що за кожним виробом стоїть жива історія, і це набагато цінніше за будь-який сувенір.

She realized that behind each creation, there was a living story, and that was much more valuable than any souvenir.

Олег, проводжаючи її поглядом, зрозумів, що його робота - це не просто ремесло, а місток між серцями.

Oleh, watching her leave, understood that his work was not just a craft, but a bridge between hearts.