У сутінках Львівського Старого міста, коли сніг танцював у світлі вуличних ліхтарів, Олеся дивилася на своє відображення у вікні кав'ярні.

In the twilight of Lviv's Old Town, as snow danced in the light of the streetlamps, Olesya looked at her reflection in the window of the coffee shop.

На вулиці шурхотіли перехожі, загорнуті в теплі шалики та кожухи.

Outside, passersby rustled by, wrapped in warm scarves and coats.

Всередині панувала затишна атмосфера.

Inside, a cozy atmosphere prevailed.

Олеся притискала до грудей чашку гарячого шоколаду, намагаючись зігрітися, хоча це було непросто.

Olesya clutched a cup of hot chocolate to her chest, trying to warm herself, though it was not easy.

Її брат Михайло сидів навпроти, граючись ложкою і задумано дивлячись на худобу карамелі, яка плавала по поверхні.

Her brother Mykhailo sat opposite her, playing with a spoon and staring thoughtfully at the drifts of caramel floating on the surface.

Олеся знала, що його серце було сповнене надій, занадто оптимістичних, як їй здавалося.

Olesya knew that his heart was full of hopes, which seemed too optimistic to her.

Вони жили в світі, де їхні батьки більше не говорили один з одним, і це накладало тінь на все оточення.

They lived in a world where their parents no longer spoke to each other, and it cast a shadow over everything around them.

"Михайло, ми маємо продовжувати жити," сказала Олеся.

"Mykhailo, we have to continue living," said Olesya.

Її слова були простими, але в них бриніло відчуття тяжкості, як портативний тягар, що завжди нагадував про себе.

Her words were simple, but they resonated with a sense of heaviness, like a portable burden that was always a reminder.

Михайло м'яко посміхнувся.

Mykhailo smiled softly.

"Олесю, любов не вмирає.

"Olesya, love does not die.

Я вірю, якщо ми спробуємо, ми можемо знову з'єднати родину.

I believe, if we try, we can reunite the family."

"На вулиці Львіва зимова казка стала частиною повсякденного життя.

In the streets of Lviv, the winter fairy tale had become part of everyday life.

Люди зупинялися біля ярмарків, купуючи теплі рукавиці та домашні пироги.

People stopped by the markets, buying warm mittens and homemade pies.

Але в глибині душі Олеся не могла відпустити біль від розриву родини.

But deep down, Olesya could not let go of the pain from the family's breakup.

Вона відчувала провину, що не змогла утримати родину разом.

She felt guilty for not being able to keep the family together.

День Святого Валентина на носі.

Valentine's Day was approaching.

Михайло прийняв рішення.

Mykhailo made a decision.

Він зібрав усю свою надію і вирішив організувати зустріч для батьків.

He gathered all his hope and decided to arrange a meeting for their parents.

Можливо, при святковій атмосфері вони знайдуть шлях один до одного?

Perhaps, in the festive atmosphere, they might find their way back to each other?

Настав той вечір.

The evening came.

Михайло потай домовився про романтичну вечерю в маленькому ресторанчику.

Mykhailo secretly arranged for a romantic dinner at a small restaurant.

Він просив Олесю бути його союзницею в цій справі.

He asked Olesya to be his ally in this endeavor.

Вона погодилася допомогти, хоча не вірила, що це принесе результат.

She agreed to help, though she did not believe it would bring results.

Коли двері кафе відчинилися, всередині зайшли їхні батьки.

When the cafe doors opened, their parents walked in.

Це був момент, коли іскра надії в очах Михайла палала яскравіше за вогні навколо.

It was a moment when the spark of hope in Mykhailo's eyes burned brighter than the lights around.

Спочатку всюди запанувала незручність.

Initially, awkwardness prevailed everywhere.

Однак, поступово, усталена тиша почала танути під впливом розмов і участі.

However, gradually, the frozen silence began to melt under the influence of conversation and engagement.

Вечірка пройшла напружено.

The evening was tense.

Емоції нарешті вийшли на поверхню.

Emotions finally surfaced.

Батьки сперечалися, іноді плакали, але, принаймні, вони говорили.

The parents argued, sometimes cried, but at least they talked.

За вікном зимова ніч заповнювала місто славою.

Outside, the winter night filled the city with glory.

Олеся відчувала, як у грудях стає легше.

Olesya felt a weight lift from her chest.

"Може, ти мав рацію, Михайле," промовила вона тихо, стискаючи брата за руку.

"Maybe you were right, Mykhailo," she said quietly, squeezing her brother's hand.

"Напевно, любов здатна творити чудеса.

"Perhaps love can work miracles."

"Михайло кивнув.

Mykhailo nodded.

Він знав, що попереду ще довгий шлях.

He knew there was still a long way to go.

Але тепер у них був проблиск надії.

But now they had a glimmer of hope.

Навіть якщо батьки вирішать не бути разом, принаймні, вони почали розмовляти.

Even if their parents decided not to be together, at least they began to speak.

Олеся тепер могла дозволити собі трохи легше дивитися на світ.

Olesya could now allow herself to view the world a little lighter.

Вона відпустила свою провину і почала вірити в любов.

She let go of her guilt and began to believe in love.

Їхнє майбутнє було невідомим, але вони мали один одного, і цього було достатньо.

Their future was unknown, but they had each other, and that was enough.

Вони покинули кафе, залишаючи за собою сліди на свіжому снігу — символ їхнього нового початку у старому місті, яке притримувало у собі більше надії, ніж вони могли б уявити.

They left the cafe, leaving traces in the fresh snow—a symbol of their new beginning in the old town that held more hope than they could have imagined.