Заметав сніг.

The snow swept across the landscape.

Місяцем засіяні Карпати змінилися на білосніжне полотно.

The Karpaty Mountains, bathed in moonlight, turned into a snow-white canvas.

Де колись були дерева, зараз великий килим із білосніжних хмар.

Where trees once stood, now lay a great carpet of snowy clouds.

Десь вдалині серед цього зимового дивовижного світу йшли троє.

Somewhere in the distance, amid this wondrous winter world, walked three people.

Дружно крокували по звичній стежці — Димитро, Олена та Ярослав.

They were walking amicably along a familiar path — Dymytrο, Olena, and Yaroslav.

Вони не помітили, як сніговий вихор закрив сліди інших.

They didn't notice as the snow whirlwind covered the tracks of others.

Димитро, досвідчений гірський похідник, йшов на чолі.

Dymytrο, an experienced mountain hiker, walked at the front.

Вперед тримала його не тільки карта та компас, а й непохитна впевненість, яку він завжди намагався показати своїм товаришам.

It wasn't just the map and compass that kept him moving forward, but also the unwavering confidence he always tried to show his companions.

Але в його голові крутилися сумніви: чи варто вести їх далі?

Yet, doubts swirled in his mind: should he lead them further?

Олена, милуючись блиском снігу, цикала язиком на свій страх не бути корисною.

Olena, admiring the snow's sparkle, clicked her tongue at her fear of not being useful.

Вона добре знала природу, могла передбачати її повороти, але хто її слухатиме в такій нештучній хурделиці?

She knew nature well, could predict its turns, but who would listen to her in such an unrestrained blizzard?

А Ярослав штурмуввав вперед, переконуючи себе і всіх навкруги, що холод — не його ворог, тому що молодість брала своє.

Meanwhile, Yaroslav pressed on, convincing himself and everyone around that the cold was not his enemy because youth was on his side.

Коли ж сніг став густішим, а видимість зникла, постало перед Димитром питання.

When the snow became thicker and visibility disappeared, a question arose for Dymytrο.

Березовий гай, що вів до долини, здавався безпечним, хоча й довшим шляхом.

The birch grove leading down to the valley seemed safe, though a longer route.

Черговий шлях виглядав як коротка стежка, але хитромудра та слизька.

Another path appeared as a short trail but was intricate and slippery.

Димитро глибоко вдихнув і, зібравши всі свої сили, звелів обрати стежку через ліс.

Dymytrο took a deep breath and, gathering all his strength, ordered them to choose the path through the forest.

Вибір виявився не вдалим, коли красива, засніжена галявина обернулася в піщане ложе.

The choice turned out to be ill-fated when the beautiful, snow-covered glade turned into a sand trap.

Під ногами стала льодовою площиною.

Beneath their feet was a sheet of ice.

"Треба обережно," - сказав він, відчуваючи тремтіння в руках.

"We must be careful," he said, feeling a trembling in his hands.

Ярослав, відчуваючи напругу, зірвався і заплямкав руками, утримуючи рівновагу.

Yaroslav, sensing the tension, slipped and flailed his arms, trying to maintain balance.

Олена інтуїтивно пойняла, що треба допомогти.

Olena instinctively realized she needed to help.

Всі разом, ведучи один одного за руки, зробили акуратні кроки.

Together, holding each other's hands, they made careful steps.

Коли вони на останньому зусиллі подолали слизьку вершину, перед ними з’явилася затишна хатина.

When they finally conquered the slippery peak with one last effort, a cozy cabin appeared before them.

Простий гостинний притулок, де можна було сховатися від непогоди.

A simple, hospitable shelter where they could take refuge from the storm.

Вхідні двері хрумтіли від морозу, але всередині їх чекало тепло та затишок.

The entrance doors creaked from the frost, but inside awaited warmth and coziness.

Там, у теплому освітленні маленького приміщення, Димитро із вдячністю подивився на Олену та Ярослава.

There, in the warm light of the small room, Dymytrο looked at Olena and Yaroslav with gratitude.

Він більше не сумнівався, розуміючи, що команда — це не ті, хто слідують за лідером, а ті, хто діляться між собою своїм досвідом і можливостями.

He no longer doubted, realizing that a team isn't about those who follow a leader but those who share their experience and abilities with one another.

Вони разом подолали небезпеку.

Together, they had overcome danger.

Карпати, цей величний зимовий ландшафт, що спочатку лякав, тепер здавався місцем, яке навчає, як довіряти.

The Karpaty Mountains, with their grand winter landscape that initially frightened them, now seemed a place of learning, teaching them how to trust.

Свято, яке чекало на них унизу, набувало нових змістів — дяка не за підкорення вершин, а за дружбу і віру один у одного.

The celebration waiting for them below gained new meanings — gratitude not for conquering the peaks, but for friendship and faith in one another.