У Льові була зима.

In Lviv, it was winter.

За вікном міцно падав сніг, накриваючи кришталевим ковдрам старовинні бруківки міста.

Outside the window, snow was steadily falling, covering the city's ancient cobblestones with a crystalline blanket.

У маленькій комунальній квартирі, затишно світилося з кухонного віконця.

In a small communal apartment, there was a cozy light coming from the kitchen window.

Там сиділа Оксана, вкрита покривалом.

There sat Oksana, covered with a blanket.

Вона хворіла на грип і мріяла одужати до Дня Святого Валентина, щоб піти на сімейне свято.

She was suffering from the flu and dreamed of recovering by Valentine's Day so she could attend a family celebration.

Ярослав, її хлопець, приніс теплий чай.

Yaroslav, her boyfriend, brought warm tea.

Він завжди був поряд і підтримував її.

He was always by her side and supported her.

Але сьогодні, сидячи разом з нею на кухні, він виглядав трохи задумливо.

But today, sitting with her in the kitchen, he looked a bit thoughtful.

Йому було важко висловити свої почуття, особливо тепер, коли Оксана говорила про велике сімейне зібрання.

It was hard for him to express his feelings, especially now when Oksana talked about the big family gathering.

Він боявся, що це може означати для їхніх стосунків.

He feared what this might mean for their relationship.

"Ти маєш одужати," сказав Ярослав, подаючи чашку чаю.

"You need to get better," said Yaroslav, handing her a cup of tea.

Оксана усміхнулася, хоча відчувала слабкість у тілі.

Oksana smiled, although she felt weak.

Вона вирішила дотримуватись домашніх засобів лікування.

She decided to stick to home remedies.

Гаряче молоко з медом, вітамінні чаї — все, щоб швидше вилікуватися.

Hot milk with honey, vitamin teas—anything to heal faster.

З кожним днем наближався День Святого Валентина, а Оксана все ще кашляла.

With each passing day, Valentine's Day approached, but Oksana was still coughing.

Ярослав, дивлячись на неї, відчув, що настав момент чесно поговорити.

Yaroslav, looking at her, felt it was time for an honest conversation.

"Я трохи нервуюсь," зізнався він.

"I'm a bit nervous," he confessed.

"Тепер, коли ми стали так близькі, зібрання з твоєю родиною здається чимось серйозним.

"Now that we've become so close, a gathering with your family seems like something serious."

"Оксана подивилася на нього й побачила його страхи.

Oksana looked at him and saw his fears.

Вона зрозуміла, що довіра й відвертість — це ключ до їх щастя.

She realized that trust and openness were the key to their happiness.

"Я теж переживаю," сказала вона, "але ми разом, і ми можемо це зробити.

"I'm worried too," she said, "but we are together, and we can do this."

"Назавтра вранці, у день зібрання, Оксана почувалась трішки краще.

The next morning, on the day of the gathering, Oksana felt a little better.

Вона одягнулась і разом з Ярославом вони вирушили до її родини.

She dressed up, and together with Yaroslav, they set off to her family.

Сніг продовжував спадати, але в серцях у них було тепло.

The snow continued to fall, but warmth was in their hearts.

На святі Оксана і Ярослав тримались за руки, сподіваючись, що їхні спільні старання принесуть нові переживання.

At the celebration, Oksana and Yaroslav held hands, hoping that their shared efforts would bring new experiences.

Оксана навчилася бути більш відкритою, а Ярослав знайшов в собі сміливість робити кроки вперед.

Oksana learned to be more open, and Yaroslav found the courage to take steps forward.

Так вони зрозуміли, що можуть впоратися з будь-якими труднощами, якщо підтримують одне одного.

Thus, they realized that they could overcome any obstacle if they supported each other.

І в цей холодний зимовий вечір в Льові на них чекав новий, світлий етап у їхньому житті.

And on this cold winter evening in Lviv, a new, bright chapter awaited them in their lives.