Вікторіанська будівля школи-інтернату на краю снігового Києва мовчазно стояла, направляючи свій погляд на місто.

The Victorian building of the boarding school on the edge of snowy Kyiv stood silently, gazing upon the city.

Великі вікна були укриті мереживом інею, а запах сосни наповнював повітря у залі, де учні щодня проводили репетиції хору.

The large windows were draped with a lace of frost, and the scent of pine filled the air in the hall where students practiced choir every day.

Олеся завжди була там першою.

Olesia was always the first to arrive.

Її голос лунав на всю залу, бездоганно гармоніюючи з іншими.

Her voice resounded throughout the hall, flawlessly harmonizing with the others.

Для неї хоровий конкурс був важливішим за все.

For her, the choir competition mattered above all else.

Раз на рік на "Стрітення", коли зима зустрічається з весною, відбувається великий фестиваль.

Once a year on "Streets", when winter meets spring, a great festival takes place.

Цей день, який Олеся чекала цілий рік, мав значення особливого свята.

This day, which Olesia had awaited all year, held the significance of a special celebration.

Але цього ранку щось було не так.

But this morning, something was off.

Олеся прокинулася з відчуттям слабкості, трохи лихоманки і кашлем.

Olesia woke up feeling weak, with a slight fever and a cough.

Вона підозрювала грип, але не могла допустити, щоб це завадило її мрії.

She suspected the flu but couldn't allow it to hinder her dream.

В голові крутилася думка: "Я не можу підвести свою команду".

The thought spun in her head: "I cannot let my team down."

Відчуття слабкості посилювались.

The feeling of weakness intensified.

Але Олеся продовжувала робити вигляд, що все гаразд.

But Olesia continued to pretend everything was fine.

Вона не хотіла засмучувати друзів і вчителів.

She didn't want to upset her friends and teachers.

Незважаючи на біль і втому, вона була впевнена, що зможе вистояти.

Despite the pain and fatigue, she was confident she could endure.

В залі чекали на репетицію.

The hall awaited the rehearsal.

Друга половина дня.

The second half of the day.

Олеся прийшла останньою, прикриваючи кашель хусткою.

Olesia was the last to arrive, covering her cough with a handkerchief.

Її підхід помітили Тарас і Наталка.

Her approach was noticed by Taras and Natalka.

Наталка, керівниця хору, запитливо глянула на неї.

Natalka, the choir director, looked at her inquiringly.

Тарас підійшов ближче: "Ти в порядку?

Taras stepped closer: "Are you okay?

Ти виглядаєш блідо".

You look pale."

Олеся відмахнулася, намагаючись зібрати сили.

Olesia waved it off, trying to gather her strength.

Але перед виступом заплуталася у власних відчуттях.

But before the performance, she got lost in her own feelings.

Вона відчула, як земля тікає з-під її ніг, і вже не мала сил правильно співати.

She felt the ground slipping from under her feet and no longer had the strength to sing correctly.

Все зосередилося в одному моменті.

Everything focused on one moment.

Олеся глянула в очі Наталці і вигукнула: "Я хвора".

Olesia looked into Natalka's eyes and exclaimed, "I am sick."

Це були єдині слова, які вона могла вимовити.

These were the only words she could utter.

Всі одразу насторожилися.

Immediately, everyone was alerted.

Наталка, не вагаючись, віддала знати Тарасу, який теж був частиною хору.

Natalka, without hesitation, informed Taras, who was also part of the choir.

У цей момент почалася справжня гармонія.

At that moment, true harmony began.

Тарас, хоч і здивований, знав, що робити.

Although surprised, Taras knew what to do.

Він взяв на себе лідерство і вивів хоровий виступ на новий рівень.

He took the lead and brought the choir performance to a new level.

Олеся відступила, притулившись до стіни, і, зі сльозами на очах, спостерігала, як її команда разом з ним створює неймовірну музику.

Olesia stepped back, leaning against the wall, and watched with tears in her eyes as her team, with him, created incredible music.

Коли все закінчилося, виступ отримав стоячу овацію.

When it was all over, the performance received a standing ovation.

Олеся з полегшенням зрозуміла, що вчасне рішення когось іншого більш ніж виправдане.

Olesia realized with relief that the timely decision of another was more than justified.

Вона навчилася довіряти і ділитися відповідальністю.

She learned to trust and share responsibility.

В святий вечір "Стрітення" для Олесі стала ясною ще одна істина.

On the holy evening of "Streets," another truth became clear to Olesia.

Справжня перемога полягає не в тому, щоб робити все самостійно, а в тому, щоб знати, коли звернутися по допомогу до тих, хто поруч.

True victory lies not in doing everything alone, but in knowing when to ask for help from those around you.

Хор, завдяки єдності, здобув перше місце.

The choir, thanks to unity, won first place.

І це було справжнім святом зустрічі з весною.

And this was a true celebration of spring's arrival.