Сніг тихо падає над Києвом, покриваючи місто білосніжною ковдрою.

Snow quietly falls over Kyiv, covering the city with a snow-white blanket.

Собор святої Софії стоїть велично, мов охоронець часу, його стіни ніби говорять нам про давні часи, коли він був лише задумом в умі архітектора.

Saint Sophia Cathedral stands majestically, like a guardian of time, its walls seemingly speaking to us of ages past when it was just a concept in an architect's mind.

В залі панує тишина, але сьогодні тут є троє людей, які знають, що ця тиша — оманлива.

The hall is silent, but today there are three people there who know that this silence is deceiving.

Оксана, допитлива історикиня, відома своїм захопленням українською архітектурою, обережно переглядає старовинний рукопис.

Oksana, a curious historian known for her passion for Ukrainian architecture, carefully reviews an ancient manuscript.

Її цікавить один специфічний артефакт, згаданий в цих документах, який може відкрити нову сторінку історії собору.

She is intrigued by a specific artifact mentioned in these documents, which could open a new chapter in the cathedral's history.

Разом з Оксаною в соборі присутні ще двоє — Вадим, спокійний екскурсовод, і Петро, скептичний журналіст.

Along with Oksana in the cathedral are two others — Vadym, a calm tour guide, and Petro, a skeptical journalist.

Сьогодні зима видалась особливо лютою, і мороз проникає крізь товсті стіни, пробираючись до кісток.

This winter has proved particularly fierce, and the frost penetrates through the thick walls, seeping into their bones.

Але це не зупиняє Оксану, її ціль — знайти та захистити артефакт.

But this does not deter Oksana; her goal is to find and protect the artifact.

Однак, це не лише її бажання, поліція також шукає цей артефакт через його раптове зникнення.

However, it is not just her desire; the police are also looking for this artifact due to its sudden disappearance.

Поки Оксана роздумує, як дійти до суті, Вадим підходить до неї.

As Oksana ponders how to get to the bottom of it, Vadym approaches her.

Його очі світяться знанням секретних шляхів у соборі.

His eyes illuminate with knowledge of secret paths within the cathedral.

«У мене є ідея», — шепоче він.

"I have an idea," he whispers.

«Є приховані проходи під собором.

"There are hidden passages under the cathedral.

Ми можемо знайти те, що шукаємо».

We can find what we are looking for."

Оксана розуміє, що Вадиму можна довіряти, й вони вирішують діяти разом.

Oksana realizes Vadym can be trusted, and they decide to act together.

Петро, навпаки, не довіряє ні Оксані, ні Вадиму.

Petro, on the other hand, trusts neither Oksana nor Vadym.

Він вважає, що Оксана щось приховує і спостерігає за кожним її рухом.

He believes Oksana is hiding something and watches her every move.

Правда важливіша за сенсацію, але зараз його захоплює пошук розгадки цієї таємниці.

Truth is more important than sensation, but now he is captivated by the search for the mystery's solution.

Оксана та Вадим тихо виходять у задню частину собору, де холодне повітря змішується з легким запахом яловичого свічника, залишеним від недавніх свят.

Oksana and Vadym quietly exit to the back of the cathedral, where the cold air mixes with a faint smell of beef tallow from recent festivities.

Вони знаходять старий люк у підлозі.

They find an old hatch in the floor.

Вадим відкриває його, і темрява укриває їх.

Vadym opens it, and darkness envelops them.

Вони обережно крадуться вниз, намагаючись не шуміти.

They cautiously creep downward, trying not to make any noise.

Оксана ледь тримає у руках ліхтарик.

Oksana barely holds a flashlight in her hands.

Великі, важкі двері постають перед ними.

Large, heavy doors stand before them.

За ними — прихована кімната.

Behind them is a hidden room.

Світло ліхтарика осяює стіни, прикрашені чудовими старовинними фресками, які ніхто не бачив протягом століть.

The flashlight’s beam illuminates the walls adorned with magnificent ancient frescoes that no one has seen for centuries.

І ось, на кам'яному постаменті з синього мармуру, лежить зниклий артефакт.

And there, on a stone pedestal of blue marble, lies the missing artifact.

Оксана та Вадим зітхають полегшено, але тут же чують кроки.

Oksana and Vadym sigh with relief, but then they hear footsteps.

Це Петро, озброєний лише своїм блокнотом, з'являється у дверях.

It is Petro, armed only with his notebook, appearing in the doorway.

«Я знав, що ви щось знаєте», — каже він, посміхаючись.

"I knew you knew something," he says, smiling.

Але його інтонація змінюється, коли він бачить артефакт.

But his tone changes when he sees the artifact.

Він розуміє цінність цього скарбу для культури.

He understands the value of this treasure for the culture.

Спільними зусиллями, коли прибувають поліцейські, вони всі разом повертають артефакт на своє законне місце.

With combined efforts, when the police arrive, they all together return the artifact to its rightful place.

І хоча Петро повернеться додому з цікавою статтею, він тепер розуміє віру Оксани у спадщину.

Although Petro will return home with an intriguing article, he now understands Oksana's faith in heritage.

У теплій атмосфері собору, що дише давниною, між ними встановлюється невидимий зв’язок співпраці та розуміння.

In the warm atmosphere of the cathedral, breathing with antiquity, an invisible bond of cooperation and understanding forms between them.

Наостанок, дивлячись, як сніг продовжує падати за вікном, Оксана посміхається.

Finally, watching the snow continue to fall outside the window, Oksana smiles.

Вона знайшла більше, ніж артефакт — вона знайшла довіру і дружбу.

She has found more than an artifact — she has found trust and friendship.

І разом з тим, ще одне підтвердження того, що українська культура — стоїть непорушно, як і собор святої Софії.

And along with that, further confirmation that Ukrainian culture stands steadfast, just like Saint Sophia Cathedral.