Сніг м'яко покривав вулиці тихого житлового кварталу, де кожен будинок світився милими різдвяними вогниками.

The snow softly covered the streets of the quiet residential neighborhood, where each house was lit up with charming Christmas lights.

Надворі стояла зима, і ранковий повітря було свіжим і чистим.

It was winter outside, and the morning air was fresh and clean.

Словно привітання з наближенням Різдва, дзвони церкви розносилися повітрям.

Like a greeting with the approach of Christmas, the church bells resonated through the air.

Дмитро та Оксана йшли поруч, насолоджуючись зимовою казкою, яка оточувала їх.

Dmytro and Oksana walked side by side, enjoying the winter fairy tale that surrounded them.

Довкола них діти гралися у снігу, їхні сміх і веселість здавалося заповнювали весь простір.

Around them, children played in the snow, their laughter and merriment seemed to fill the entire space.

Оксана з усмішкою дивилася на Дмитра, хоча й помічала його задумливість.

Oksana looked at Dmytro with a smile, although she noticed his pensiveness.

Він був небагатослівний, і вона знала, що щось турбує його, але ніяк не наважувалася запитати прямо.

He was not very talkative, and she knew that something was bothering him, but she couldn't bring herself to ask directly.

Дмитро же почувався неспокійно.

Dmytro felt uneasy.

Декілька днів тому він втратив роботу, але не знайшов в собі сили розповісти про це Оксані.

A few days ago, he had lost his job, but he couldn't find the strength to tell Oksana about it.

Він не хотів псувати різдвяний настрій і боявся, що це засмутить її.

He didn't want to ruin the Christmas mood and feared that it would upset her.

Але з кожним кроком, підкріпленим скрипом снігу під ногами, вирішив зламати мовчання.

But with every step, accompanied by the crunching of snow under their feet, he decided to break the silence.

Якраз коли вони проходили повз церкву, дім, прикрашений ніжними вогниками, Дмитро зупинився.

Just as they were passing by the church, a house adorned with delicate lights, Dmytro stopped.

"Оксано," — почав він пошепки, сердечністю охоплюючи її руку.

"Oksana," he began softly, enveloping her hand with warmth.

"Мені треба тобі щось розповісти.

"I have something to tell you."

"Вона глянула на нього з любов'ю і турботою.

She looked at him with love and care.

"Що сталося, коханий?

"What happened, dear?"

""Я втратив роботу," — сказав Дмитро, відчуваючи, як ніби снігова ковдра впала з його пліч.

"I lost my job," said Dmytro, feeling as if a snowy blanket had fallen from his shoulders.

"Я не хотів говорити тобі одразу, щоб не турбувати.

"I didn't want to tell you right away, not to worry you.

Та я більше не можу носити це в собі.

But I can't carry this inside me any longer."

"Оксана обняла його міцно.

Oksana hugged him tightly.

Вона розуміла, чому він вагався, але відчула гордість за його відвагу поділитися проблемою.

She understood why he hesitated but felt proud of his courage to share the problem.

"Все буде добре, ми разом все подолаємо," — з посмішкою запевнила вона.

"Everything will be fine, we'll overcome it together," she assured him with a smile.

Дмитро відчув потік полегшення.

Dmytro felt a wave of relief.

Він помітив, як щось тяжке всередині нього поступово розтає.

He noticed how something heavy inside him gradually melted away.

Він знав, що з такою підтримкою все можна подолати.

He knew that with such support, everything could be overcome.

Вони продовжили свою прогулянку, відчуваючи себе ближчими одне до одного, з вірою в те, що нові можливості з'являться на їхньому шляху.

They continued their walk, feeling closer to each other, with faith that new opportunities would come their way.

Різдвяні дзвони все ще дзвеніли, освітлюючи холодний ранок своєю мелодією, поки Дмитро та Оксана йшли, огорнуті зимовою казкою, де затишок та любов були найтеплішою ковдрою.

The Christmas bells still chimed, illuminating the cold morning with their melody as Dmytro and Oksana walked, wrapped in a winter fairy tale, where comfort and love were the warmest blanket.