У центрі Києва, де вулиці прикрашені яскравими гірляндами, а святковий настрій відчувається у повітрі, розташована міська ковзанка.

In the center of Kyiv, where the streets are adorned with bright garlands and the festive spirit is palpable in the air, lies the city's skating rink.

Тут, серед веселих голосів і теплих посмішок, здавалося, кожен знайшов частинку щастя.

Here, among joyful voices and warm smiles, it seemed that everyone found a piece of happiness.

Оксана стояла на краю льоду, трохи нерішуча, тримаючи ковзани у руках.

Oksana stood at the edge of the ice, a bit hesitant, holding skates in her hands.

Це була її перша зима без рідних.

It was her first winter away from her family.

Вона переїхала до Києва на навчання і вже сумувала за затишними вечорами вдома.

She had moved to Kyiv for her studies and already missed the cozy evenings at home.

Холодний вітер розвівав локони її волосся, а музика, що звучала з динаміків, ніби підказувала: настав час скуштувати щось нове.

The cold wind blew through the curls of her hair, and the music playing from the speakers seemed to suggest it was time to try something new.

Набравшись сміливості, вона одягла ковзани і обережно вийшла на лід.

Gathering her courage, she put on her skates and carefully stepped onto the ice.

Початок був хорошим, однак через мить вона спіткнулася і впала.

The beginning was good, but in a moment, she stumbled and fell.

Раптом, поруч з’явився Дмито.

Suddenly, Dmytro appeared beside her.

Молодий чоловік простягнув їй руку і усміхнувся.

The young man extended his hand to her and smiled.

— Тобі потрібна допомога?

"Do you need help?"

— запитав він лагідно.

he asked gently.

Оксана завагалася.

Oksana hesitated.

Але його усмішка була щирою.

But his smile was sincere.

Вона прийняла його руку і підвелася.

She took his hand and got up.

— Дякую, — сказала Оксана, відчуваючи трохи більше впевненості.

"Thank you," Oksana said, feeling a bit more confident.

— Як ти?

"How are you?"

— продовжив Дмиро, з теплом у голосі.

Dmytro continued, warmth in his voice.

— У нас є традиція: після катання пити гаряче какао.

"We have a tradition: after skating, we drink hot cocoa.

Хочеш приєднатися?

Do you want to join?"

Оксана подумала.

Oksana pondered.

Було страшно довіряти незнайомцю.

It was scary to trust a stranger.

Але вона згадала, як важливо відкритися новим враженням.

But she remembered how important it is to open up to new experiences.

— Чому б ні?

"Why not?"

— здивувала себе Оксана.

Oksana surprised herself.

Вони пішли до невеликого кіоска на краю ковзанки.

They went to a small kiosk at the edge of the skate rink.

Парував теплий шоколадний напій, обіцяючи затишок.

The warm chocolate drink steamed, promising coziness.

Попиваючи какао, Оксана і Дмиро розговорилися.

Sipping cocoa, Oksana and Dmytro struck up a conversation.

Він поділився історіями про своє дитинство в Києві, про те, як любить святкову атмосферу.

He shared stories about his childhood in Kyiv, about how he loves the festive atmosphere.

Оксана розповіла, як важко бути далеко від дому.

Oksana talked about how hard it is to be far from home.

Але згодом відчула, що їй справді комфортно ділитися з ним.

But soon, she felt truly comfortable sharing with him.

— Це правда цікаво, — посміхнулася вона, помітивши, що її серце стало легшим.

"It's really interesting," she smiled, noticing that her heart felt lighter.

— Я теж люблю Різдво і хочеться створити тут щось своє.

"I also love Christmas and want to create something of my own here."

Дмиро замислився і запропонував:— Може, підемо на різдвяний концерт разом?

Dmytro pondered and suggested: "Maybe we could go to a Christmas concert together?

Це може стати твоєю новою традицією.

It could become your new tradition."

Оксана кивнула.

Oksana nodded.

Це було саме те, чого їй не вистачало: новий початок, нова дружба.

It was exactly what she was missing: a new beginning, a new friendship.

Пізніше того вечора, коли вони прощалися біля виходу з ковзанки, Оксана зрозуміла, що більше не самотня в цьому великому місті.

Later that evening, as they said goodbye at the exit of the rink, Oksana realized she was no longer alone in this big city.

Вона мала друга, а, можливо, і більше.

She had a friend, and possibly more.

Вона вирішила, що відтепер буде сміливішою, відкритішою до життя.

She decided that from now on, she would be braver, more open to life.

І, крокуючи засніженими вулицями Києва, Оксана відчувала, як яскраві вогні міста вселяють у неї надію.

And, walking through the snowy streets of Kyiv, Oksana felt how the bright lights of the city instilled hope in her.

Її серце було наповнене теплом і новими мріями.

Her heart was filled with warmth and new dreams.