Листя шурхотіло під ногами, коли Оксана, Богдан та Лариса прогулювались Софіївським парком в Умані.

The leaves rustled underfoot as Oksana, Bogdan, and Larysa strolled through Sofiivskyi Park in Uman.

Осінній вітер підганяв останнє тепло, обіцяючи прихід зими.

The autumn wind chased away the last warmth, promising the arrival of winter.

Оксана задумливо дивилася на дерева, що оголили свої гілки, залишивши лише спогади про літо.

Oksana gazed thoughtfully at the trees that had shed their branches, leaving only memories of summer.

Цього разу вона вирішила провести день зі своїми близькими на День Андрія — важливе свято для українців.

This time, she decided to spend the day with her loved ones on Day of Andriy — an important holiday for Ukrainians.

Богдан йшов поруч, неспішно розповідаючи про останні новини.

Bogdan walked alongside, leisurely sharing the latest news.

Його спокій і розважливість завжди заспокоювали Оксану.

His calmness and thoughtfulness always soothed Oksana.

Поруч крокувала Лариса. Вона приїхала з Києва, щоб відновити стосунки зі старими друзями й втекти від міської метушні.

Walking with them was Larysa, who had come from Kyiv to reconnect with old friends and escape the city's hustle.

"Як ви?", весело запитала Оксана, зупиняючись біля лавки з краєвидом на ставок.

"How are you?" Oksana asked cheerfully, stopping by a bench with a view of the pond.

"Так добре бути тут", відповіла Лариса, намагаючись дихати легше після тривалої прогулянки.

"It feels so good to be here," Larysa replied, trying to breathe more easily after the long walk.

Раптом Лариса перевела дух і затрималася. Її обличчя почервоніло, а дихання стало ускладненим.

Suddenly, Larysa paused, her face flushed and her breathing became strained.

"Я... я..." прошепотіла вона, намагаючись вдихнути.

"I... I..." she whispered, struggling to inhale.

Оксана швидко зрозуміла, що це була астматична атака.

Oksana quickly realized it was an asthma attack.

Серце підскочило в неї від страху.

Her heart skipped a beat in fear.

Богдан швидко зреагував.

Bogdan reacted immediately.

"Ми маємо щось робити. У кого-небудь є інгалятор?" запитав він, звертаючись до тих небагатьох, хто проходив повз.

"We need to do something. Does anyone have an inhaler?" he asked, addressing the few passersby.

Оксана обійняла Ларису, намагаючись заспокоїти її.

Oksana embraced Larysa, trying to soothe her.

"Зараз все буде добре," шепотіла вона, намагаючись не показати свого хвилювання.

"Everything will be okay," she whispered, trying not to show her own anxiety.

Богдан, заспокоюючи себе, згадав, що неподалік є кафе, де, ймовірно, можуть знайти допомогу.

Bogdan, calming himself, remembered there was a café nearby where help might be found.

Не зважаючи на свій страх зміни, він поспішив туди.

Despite his fear of change, he rushed there.

Час тягнувся як повільно, здавалося, що минули цілі хвилини, перш ніж Богдан повернувся з медиком з кафе.

Time dragged on slowly, and it seemed like whole minutes passed before Bogdan returned with a medic from the café.

Той швидко оглянув Ларису і допоміг їй використати інгалятор, що швидко полегшило дихання.

The medic quickly examined Larysa and helped her use an inhaler, which swiftly eased her breathing.

"Дякую," ледве дихаючи, прошепотіла Лариса, коли дихання стало рівнішим.

"Thank you," Larysa whispered, breathing more evenly now.

Оксана огорнула її теплими руками, а Богдан зітхнув з полегшенням.

Oksana embraced her warmly, and Bogdan sighed with relief.

Усі троє зрозуміли, як життя може несподівано змінитись.

All three realized how life can change unexpectedly.

У цей день у Софіївському парку вони знайшли не просто красу пізньої осені, але й цінність справжніх стосунків.

On this day in Sofiivskyi Park, they found not just the beauty of late autumn but the value of genuine relationships.

Оксана зрозуміла, що важливо бути поряд тут і зараз, а не прагнути досконалості.

Oksana understood the importance of being present in the moment, rather than striving for perfection.

Богдан набув впевненості, зустрівши свій страх.

Bogdan gained confidence by facing his fear.

І, незважаючи на все, вони створили спогади разом, насправді важливі творіння їхнього життя.

And, despite everything, they made memories together, truly important creations of their lives.