Вітряний холод проникав у кожен куточок подвір'я старовинного замку.

The windy cold crept into every corner of the courtyard of the ancient castle.

Жовте листя плавно опадало з дерев, підкреслюючи настирливість осені.

Yellow leaves were gently falling from the trees, emphasizing the persistence of autumn.

Оксана стояла на порозі школи, куди завітала ледь не щодня, аби відточувати свою майстерність у фехтуванні.

Oksana stood on the threshold of the school, where she visited almost daily to hone her skills in fencing.

Вона була однією з небагатьох дівчат у класі, й це не приносило їй нічого, окрім здивованих поглядів та часом іронічних посмішок.

She was one of the few girls in the class, which brought her nothing but surprised looks and sometimes ironic smiles.

Сьогодні був особливий день.

Today was a special day.

Відбувався відкритий урок, на якому потрібно було демонструвати навички, здобуті за кілька місяців важкої праці.

An open lesson was taking place, where skills acquired over several months of hard work were to be demonstrated.

Оксана вибрала для цього уроку свій найкращий меч, вкритий легким візерунком, що нагадував янтарний захід сонця.

Oksana chose her best sword for this lesson, covered with a light pattern that resembled an amber sunset.

Її руки злегка тремтіли, та вона стримувалася, щоб ніхто не помітив її хвилювання.

Her hands trembled slightly, but she held back so that no one would notice her anxiety.

Юрій, улюбленець наставника, стояв біля дров’яного манекена.

Yuriy, the teacher's favorite, stood by the wooden dummy.

Він був упевнений у собі, ніби сам лицар великого війська.

He was confident, like a knight of a great army.

"Отакі вони – добрі мечники", думала Оксана, дивлячись, як він вправно розрізає солом'яну мішень.

"That’s what good swordsmen are like," Oksana thought, watching him skillfully slice through the straw target.

Микола та інші хлопці уважно спостерігали, іноді жартома коментуючи його удари.

Mykola and the other boys watched intently, sometimes jokingly commenting on his strikes.

Коли Оксана отримала свою чергу, вона не могла не відчути ваги всіх поглядів, звернених на неї.

When Oksana got her turn, she couldn't help but feel the weight of all eyes fixed upon her.

Їй здавалось, що кожен бачить її страхи, всі думки про те, що їй тут не місце.

It seemed to her that everyone saw her fears, all the thoughts that she did not belong here.

Але вона вирішила інакше.

But she decided otherwise.

Вона змусила себе забути про іронічні усмішки і зосередитись на уроці.

She forced herself to forget the ironic smiles and focus on the lesson.

Настав час демонстрації навичок.

The time came to demonstrate skills.

Оксана мала зійтися у схематичному двобої з Юрієм.

Oksana was to engage in a mock duel with Yuriy.

Він посміхався, але це не знеохочувало Оксану.

He smiled, but it did not discourage her.

Вона пам'ятала кожен рух, кожну вправу, які відточувала протягом усіх цих днів.

She remembered every move, every exercise she had honed over all those days.

Зашурхотіли осінні листя під ногами, коли вони зійшлися.

The autumn leaves rustled underfoot as they faced off.

Оксана фехтувала зі всією рішучістю, яку зібрала.

Oksana fenced with all the determination she had gathered.

Її меч тікали намертво, ніби в такт биттю серця.

Her sword moved dead on, as if in time with the beating of her heart.

Юрій атакував вправно, але й вона не відставала.

Yuriy attacked skillfully, but she did not lag behind.

У якийсь момент глядачі завмерли, дивлячись, як Оксана вправно набирає темп.

At some point, the spectators froze, watching Oksana skillfully gain momentum.

Зрештою, метавшись по подвір'ї, вона зуміла змусити його відступити на крок.

Finally, maneuvering around the courtyard, she managed to make him retreat a step.

Всі затамували подих, а потім заплоди були заповнені оплесками.

Everyone held their breath, and then the courtyard was filled with applause.

Це був момент визнання, на який вона таємно сподівалась.

This was the moment of recognition she had secretly hoped for.

Оксана відчула, що нарешті зможе дійсно повірити у себе.

Oksana felt that she could finally truly believe in herself.

Оплески були приємними, та не вони дарували їй спокій.

The applause was pleasing, but it was not what brought her peace.

Спокій приніс її внутрішній голос, який мовив тихо: "Ти варта того, неважливо, що кажуть інші.

Peace was brought by her inner voice, which spoke softly: "You are worthy, no matter what others say."

" Вона повернулася до своїх товаришів по школі, усміхаючись, і відчувала, як змінюється їхнє ставлення.

She turned to her schoolmates, smiling, and felt their attitude change.

Цей день у подвір'ї замку став переломним.

That day in the castle courtyard became a turning point.

Оксана, нарешті, дізналася: для справжнього лицаря головне - це віра в себе.

Oksana finally learned that for a true knight, the most important thing is self-belief.

А осіння прохолода приносила з собою обіцянку нових досягнень.

And the autumn chill brought with it the promise of new achievements.