Золотий осінній ранок розстелився над Андріївським узвозом у Києві.

A golden autumn morning spread over Andriyivskyy Uzviz in Kyiv.

Олена, зберігаючи в душі радість і тривогу, йшла разом із Тарасом вузьмистими бруківками.

Olena, holding joy and anxiety in her heart, walked along with Taras on the winding cobblestones.

Довгоочікувана зустріч з її хлопцем на відстані — Дмитром — позаду.

The long-awaited meeting with her long-distance boyfriend — Dmytro — was behind her.

Taras, завжди рядом, невидимо тримав за руку.

Taras, always by her side, was invisibly holding her hand.

"Це так важливо," подумала вона.

"This is so important," she thought.

Листя кружляло в повітрі, надаючи велич давнім будівлям.

Leaves swirled in the air, endowing the ancient buildings with grandeur.

Андріївський узвіз жив свіжим подихом майстрів і художників.

Andriyivskyy Uzviz lived with the fresh breath of artisans and artists.

Олена зупинилася біля яток з сувенірами і поцікавилася: "Треба купити щось на пам'ять."

Olena stopped at the souvenir stalls and pondered, "I need to buy something to remember this by."

Дмитро вже чекав їх біля одного з кафе на розі.

Dmytro was already waiting for them near one of the cafes at the corner.

Він усміхався, але щось здавалося не так.

He was smiling, but something seemed off.

Розмови по телефону були інші, легкі.

Their phone conversations had been different, easy.

А тут, серед ароматів кави та свіжої випічки, він виглядав трохи скуто.

Yet here, among the aromas of coffee and fresh pastries, he seemed a bit tense.

"Привіт, Олено, привіт, Тарасе," привітався він, обійнявши Олену і поспіхом потиснувши руку другові.

"Hi, Olena, hi, Taras," he greeted, hugging Olena and quickly shaking her friend's hand.

Вони сіли за столик біля вікна, звідки видно було вулицю, що виблискувала на сонці.

They sat at a table by the window, from which they could see the sunlit street.

Олена хотіла говорити про все: з Дмитром про їхню можливу спільну подорож, з Тарасом — про старі часи.

Olena wanted to talk about everything: with Dmytro about their possible joint trip, with Taras about old times.

Але Дмитро мовчав більше, ніж зазвичай.

But Dmytro was quieter than usual.

Тарас кинув надійний погляд на Олену.

Taras cast a reassuring glance at Olena.

Та така підтримка тільки додала їй сміливості.

Such support only boosted her courage.

Згодом, коли атмосфера набула більш звичного колориту, Олена не витримала: "Дмитре, що з тобою?

Eventually, when the atmosphere became more familiar, Olena couldn't hold back: "Dmytro, what's wrong?

Ми так добре спілкувалися, а тут..." - тут вона зупинилася, дивлячись в його очі.

We communicated so well, and here..." — she paused, looking into his eyes.

Тарас теж дивився, хоч і намагався не втручатися.

Taras also watched, though he tried not to interfere.

Дмитро зітхнув: "Я просто нервую.

Dmytro sighed: "I'm just nervous.

Це важлива зустріч.

This is an important meeting.

Я хочу, щоби ти була щаслива."

I want you to be happy."

Він запнувся, але продовжив: "Я не такий добрий у реальних зустрічах, як в телефонних розмовах."

He hesitated, but continued: "I'm not as good at real meetings as I am in phone conversations."

Олена відчула розуміння.

Olena felt understanding.

Тарас залишився справжнім другом.

Taras remained a true friend.

Він висловив свої побоювання: "Дмитре, ми лише хочемо, щоби Олена була в безпеці.

He voiced his concerns: "Dmytro, we just want Olena to be safe.

Ти її справді любиш?"

Do you really love her?"

Дмитро подивився прямо на Олену: "Я відчуваю, що це особливе.

Dmytro looked straight at Olena: "I feel that this is special.

Я просто боюся зіпсувати."

I'm just afraid of messing it up."

Олена усміхнулася.

Olena smiled.

Вона зрозуміла, що вони обидва схожі у своїх страхах.

She realized that they both shared similar fears.

Врешті-решт, найважче — це вперше зустріти людину, з якою ти ділишся всім на відстані.

After all, the hardest part is meeting for the first time with someone you've shared everything with from a distance.

І це було в них добре вдається.

And they were managing it well.

Осінь наповнила день новими барвами.

Autumn filled the day with new colors.

Тарас залишив їх наодинці на той момент, коли кава вже була холодною, а серця — теплими.

Taras left them alone at the moment when the coffee was already cold, but their hearts were warm.

І з цього моменту вони знали, що ця зустріч на київському узвозі стала важливим кроком їхньої спільної історії.

And from that moment, they knew that this meeting on the Kyiv Uzviz was an important step in their shared history.