Ранкове сонце Києва прокидалося разом із галасом вокзалу.

The morning sun of Kyiv awoke along with the noise of the station.

Потяги приходили і відходили, несучи людей в різні куточки країни.

Trains came and went, carrying people to various corners of the country.

У метро гомоніла черга пасажирів, а вуличні музиканти доповнювали атмосферу свіжими мелодіями.

In the metro, a line of passengers was buzzing, and street musicians complemented the atmosphere with fresh melodies.

Олександр стояв поруч зі своєю молодшою сестрою Марією.

Oleksandr stood next to his younger sister Mariia.

Він обережно оглянув станцію, шукаючи очима номер платформи.

He carefully surveyed the station, searching for the platform number with his eyes.

Марія була сповнена енергії, обираючи своє нове життя в іншому місті.

Mariia was full of energy, choosing her new life in another city.

Її рюкзак був запакований з любов'ю та хвилюванням.

Her backpack was packed with love and excitement.

Вона навчалася в новій школі і водночас перший раз залишала рідний дім.

She was attending a new school and simultaneously leaving home for the first time.

— Маріє, ти впевнена, що справишся?

"Mariia, are you sure you can handle it?"

— запитав Олександр, злегка хвилюючись.

Oleksandr asked, slightly anxious.

— Так, братику, все буде добре.

"Yes, brother, everything will be fine.

Я готова, — з усмішкою відповіла вона, хоча в її очах ховалося легке хвилювання.

I'm ready," she replied with a smile, although a light anxiety was hidden in her eyes.

Раптом до них підійшов незнайомець.

Suddenly, a stranger approached them.

Молодий чоловік, з чарівною усмішкою, привітався.

A young man with a charming smile greeted them.

— Вітаю, мене звати Дмитро.

"Hello, my name is Dmytro.

Чи можу я допомогти вам з багажем?

Can I help you with your luggage?"

— запитав він.

he asked.

Олександр вагаючись кивнув, оцінюючи добрі наміри Дмитра.

Oleksandr hesitated but nodded, assessing Dmytro's good intentions.

Марія теж сприйняла його дружелюбність.

Mariia also appreciated his friendliness.

— Дякуємо, це буде чудово, — відповіла вона, передаючи сумку незнайомцю.

"Thank you, that would be great," she replied, handing the bag to the stranger.

Час здавалося, стояв на місці, але ось оголосили про затримку потяга.

Time seemed to stand still, but then the delay of the train was announced.

Це лише додало напруги, Олександр почувався за межами своєї зони комфорту.

This only added to the tension, and Oleksandr felt outside of his comfort zone.

Його серце боліла і думки крутилися навколо того, як важко було відпустити Марію.

His heart ached, and his thoughts revolved around how hard it was to let Mariia go.

Остаточно прийшов момент відправлення потяга.

Finally, the time for the train's departure arrived.

Доріжки перетворилися в натовп.

The tracks turned into a crowd.

Дмитро допоміг їм дістатися до вагону.

Dmytro helped them get to the carriage.

Він обернувся до Олександра з доброзичливим поглядом.

He turned to Oleksandr with a kindly look.

— Не хвилюйся.

"Don't worry.

Вона в надійних руках, — промовив Дмитро.

She is in good hands," Dmytro said.

Марія оглянулася на брата з теплотою в очах.

Mariia looked back at her brother with warmth in her eyes.

Олександр зітхнув, зрозумівши, що життя вимагає змін і відпускання.

Oleksandr sighed, understanding that life requires change and letting go.

Він обійняв Марію востаннє.

He hugged Mariia one last time.

— Бережи себе, сестричко, — сказав він, натискуючи її руки.

"Take care of yourself, little sister," he said, squeezing her hands.

Потяг зашумів і вирушив.

The train rumbled and set off.

Олександр пильно дивився, як вагони віддаляються.

Oleksandr watched intently as the carriages moved away.

Він відчував тривалу самотність, але й гордість за Марію.

He felt prolonged loneliness but also pride for Mariia.

Марія, перетнувши межі нової сторінки свого життя, знала, що брат завжди буде поруч, хоч і на відстані.

Mariia, crossing the borders of a new chapter in her life, knew that her brother would always be there, even from a distance.

Так почалася нова пригода, і Олександр навчився відпускати, довіряючи Марії її власні крила.

Thus began a new adventure, and Oleksandr learned to let go, trusting Mariia with her own wings.

Земля продовжувала свій рух, Київ продовжував жити своїм ритмом, а Олександр залишився на пероні, з новими думками і відчуттями.

The earth continued its movement, Kyiv kept living its rhythm, and Oleksandr remained on the platform, with new thoughts and feelings.

І йому це сподобалось.

And he liked it.