Будинок дитинства у Києві був шумним і яскравим.

The childhood house in Kyiv was noisy and vibrant.

На стінах – картини соняшників, намальовані дітьми.

On the walls were paintings of sunflowers, drawn by the children.

Вікна великої кімнати широко відкриті, впускаючи теплі літні промені.

The windows of the large room were wide open, letting in the warm summer rays.

Оксана прийшла сюди як волонтерка.

Oksana came here as a volunteer.

Вона хотіла допомогти дітям, особливо тим, хто почувався самотнім.

She wanted to help the children, especially those who felt lonely.

Найважче було з Тарасом.

The hardest case was with Taras.

Він завжди сидів один у куточку, малював на клаптиках паперу.

He always sat alone in the corner, drawing on scraps of paper.

Одного разу Оксана побачила, як Тарас з зацікавленням дивиться на картину, котру вона починала малювати.

One day, Oksana noticed how Taras was looking at a painting she was beginning to work on with interest.

Це дало їй ідею.

It gave her an idea.

— Тарасе, що думаєш про мій малюнок?

— Taras, what do you think of my drawing?

— тихо запитала вона, показуючи йому фарби та полотна.

— she quietly asked, showing him the paints and canvases.

Тарас подивився на неї, трохи здивований, і потім сказав:— Тут не вистачає зеленого кольору, як у лісі.

Taras looked at her, a little surprised, and then said: — It's missing green, like in the forest.

Оксана посміхнулася:— Допоможеш мені?

Oksana smiled: — Will you help me?

Я хотіла б, щоб ти приєднався.

I'd like you to join.

Тарас вагався, але потроху все ж почав малювати поруч з Оксаною.

Taras hesitated, but gradually he started painting next to Oksana.

Спочатку мовчки, а потім, поступово виговорюючись, почав ділитися своїми думками.

At first silently, and then, as time went on, he began to share his thoughts.

Він показав їй свої малюнки.

He showed her his drawings.

Деякі з них були фантазійними, а деякі — про життя в дитячому будинку.

Some were imaginative, and some were about life in the children's home.

Робота в майстерні тривала кілька годин.

The work in the studio lasted for several hours.

Інші діти теж помітили, як Тарас і Оксана захоплено малювали разом.

Other children also noticed how Taras and Oksana were enthusiastically painting together.

Тарас почав усміхатися частіше.

Taras began to smile more often.

Він уже не відчував себе таким самотнім.

He no longer felt so lonely.

Закінчивши з полотном, Тарас почув, як інші діти заграли з мʼячем.

After finishing with the canvas, Taras heard the other children playing with a ball.

Вперше за довгий час він підійшов до них і приєднався до гри.

For the first time in a long while, he approached them and joined the game.

Оксана, спостерігаючи за хлопчиком, відчула, що нарешті зробила щось важливе.

Oksana, observing him, felt that she had finally done something important.

Видно було, що Тарас поволі довіряє іншим і відкривається перед світом.

It was evident that Taras was slowly beginning to trust others and open up to the world.

Того літа не стало значного свята, але для Оксани і Тараса це літо змінило життя.

That summer did not end with a significant holiday, but for Oksana and Taras, it was a life-changing summer.

Вони обидва отримали більше, ніж очікували: один — довіру, інший — нову дружбу і віру у власні сили.

They both received more than they expected: one gained trust, the other a new friendship and faith in their own abilities.