Шум дощу і вітер билися об вікна старого інтернату.

The sound of the rain and the wind pounded against the windows of the old boarding school.

Учні сиділи в своїх кімнатах.

The students sat in their rooms.

Буря на вулиці була страшною.

The storm outside was frightening.

Оксана дивилася у вікно, де світ замигтів серед темних хмар.

Oksana was looking out the window where the world flickered among the dark clouds.

Їй не хотілося ні з ким говорити.

She didn't want to talk to anyone.

Недавня сварка з Тарасом досі боліла.

The recent quarrel with Taras still hurt.

Вона відчувала, що бути самостійною – це її сильна сторона, але зараз їй не вистачало чогось важливого.

She felt that being independent was her strong suit, but now she was missing something important.

Тарас був в іншому кінці бібліотеки, читаючи книгу.

Taras was at the other end of the library, reading a book.

Він був тихим, але завжди цікавим.

He was quiet but always interesting.

Однак, його мовчання інколи сприймали не так.

However, his silence was sometimes misunderstood.

Оксана і Тарас погано зрозуміли один одного тоді, і тепер їм обом було важко.

Oksana and Taras had misunderstood each other then, and now it was difficult for both of them.

Бібліотека пахла пилом і старими книгами.

The library smelled of dust and old books.

Тут було багато місця, але зараз від бурхливої погоди навіть місця здавалися замкненими.

There was plenty of room, but now even the space felt enclosed because of the stormy weather.

Оксана вирішила підійти до Тараса.

Oksana decided to approach Taras.

Вона не хотіла, щоб їх дружба зникла через непорозуміння.

She didn’t want their friendship to disappear due to a misunderstanding.

«Тарасе,» – обережно почала вона, наблизившись до нього.

"Taras," she cautiously began as she approached him.

Вона помітила, як він підняв очі від книги.

She noticed him lift his eyes from his book.

«Я хочу поговорити.

"I want to talk."

»Їх розмова була спершу натягнутою.

Their conversation was tense at first.

Оксана намагалася побороти свій страх і гордість.

Oksana tried to overcome her fear and pride.

Вона зрозуміла, що визнати свою помилку – це не слабкість.

She realized that admitting her mistake was not a weakness.

Тарас також відкрито розповів про свої почуття.

Taras also openly shared his feelings.

Вони обидва помилялися, але не знали, як це сказати раніше.

They both had been mistaken, but didn’t know how to express it earlier.

Буря на вулиці завивала все гучніше, ніби підтримуючи їхню розмову.

The storm outside howled even louder, as if supporting their conversation.

Вони, зрештою, знайшли спільну мову.

They eventually found common ground.

Оксана відчула полегшення, і Тарас посміхнувся.

Oksana felt relief, and Taras smiled.

Коли буря почала стихати, Оксана і Тарас встали біля вікна.

When the storm began to subside, Oksana and Taras stood by the window.

Вони обоє відчували, що вдарилися до чогось важливого разом.

They both felt like they had reached something important together.

Дощ змивав всі залишки їхньої сварки, залишаючи лише свіжий весняний аромат.

The rain washed away all remnants of their quarrel, leaving only the fresh scent of spring.

Вони повернулися до своїх кімнат, знаючи, що тепер їхня дружба стала міцнішою.

They returned to their rooms, knowing that their friendship was now stronger.

Для Оксани це стало уроком: часом потрібно бути вразливим, щоб побудувати міцні зв’язки.

For Oksana, it was a lesson: sometimes you need to be vulnerable to build strong connections.

Поза вікнами було чути, як співають птахи.

Outside the windows, birds could be heard singing.

Весна продовжувалась, і з нею починалося нове, світле майбутнє для двох друзів.

Spring continued, and with it began a new, bright future for the two friends.