На пагорбі в Карпатах, де пахне сосновим хвоє, стояла Оксана, дивлячись на небо, яке заливало сонячними променями верхівки дерев.

On a hill in the Karpaty, where the scent of pine needles permeates the air, Oksana stood, looking at the sky that bathed the treetops in sunlight.

Вона завжди любила ці гори.

She always loved these mountains.

Це місце нагадувало їй дитинство і родинний затишок.

This place reminded her of childhood and family warmth.

Біля неї йшов Андрій, трохи відсторонений від всієї групи.

Next to her walked Andriy, a bit detached from the entire group.

Він не любив ці родинні зібрання, хоча і знав, що вони мали значення для його сестри.

He didn't like these family gatherings, although he knew they were important to his sister.

Оксана просила його приїхати, щоб пережити ці дні разом.

Oksana had asked him to come, to experience these days together.

Часом, гора могла бути тим місцем, яке зцілює серце.

Sometimes, the mountain could be the place that heals the heart.

Позаду них крокувала Марійка, радісна і сповнена енергії.

Behind them walked Mariyka, joyful and full of energy.

Вона хотіла більше з'ясувати про їхню сім'ю, про дядька, якого так рідко бачила.

She wanted to learn more about their family, about the uncle she so rarely saw.

"Ти часто буваєш у цих горах?" - запитала вона, намагаючись налагодити контакт з Андрієм.

"Do you often come to these mountains?" she asked, trying to connect with Andriy.

"Не так часто, як би хотілося," - коротко відповів він, не відриваючи очей від стежки.

"Not as often as I'd like," he replied shortly, not taking his eyes off the path.

Оксана відчувала напругу між ними, знаючи, що під словами Андрія прихована нерозуміння.

Oksana sensed the tension between them, knowing that Andriy's words hid misunderstanding.

День був чудовий, але на горизонті насувалася хмара.

The day was wonderful, but a cloud was looming on the horizon.

Коли вони піднялися на вершину, почався несподіваний шторм.

When they reached the summit, an unexpected storm began.

Вітер завив, гілки тріщали.

The wind howled, branches snapped.

Оксана, Марійка і Андрій знайшли прихисток у невеликій печері під скелею.

Oksana, Mariyka, and Andriy found shelter in a small cave beneath a rock.

Обстановка була напруженою.

The atmosphere was tense.

Тиша заполонила місце, і лише шум дощу розривав її.

Silence filled the space, only broken by the sound of rain.

Оксана вирішила почати ту саму розмову.

Oksana decided to start that conversation.

"Андрію, ти нам потрібен," - сказала вона тихо, але твердо.

"Andriy, we need you," she said quietly but firmly.

Андрій подивився на сестру.

Andriy looked at his sister.

Може, ці слова, а може, несподіваний блиск сонячних променів через хмари, що розпочали розходитися. Він відчув щось інше, щось, чого давно не помічав.

Perhaps those words, or maybe the sudden gleam of sunlight through the parting clouds, made him feel something different, something he hadn't noticed in a long time.

"Я завжди шукав те, що мене відрізняє.

"I've always been searching for what sets me apart.

Але, здається, забув, що у нас є спільне," - відповів Андрій, поглянувши на Марійку, яка всміхнулася йому у відповідь.

But it seems I forgot what we have in common," said Andriy, glancing at Mariyka, who smiled back at him.

Коли дощ закінчився, і небо проясніло, вони вийшли з укриття.

When the rain ended, and the sky cleared, they emerged from their shelter.

Андрій погодився продовжити похід разом з родиною.

Andriy agreed to continue the hike with the family.

Їхній шлях продовжується, але вже з новим розумінням та єднанням.

Their journey continues, but with newfound understanding and unity.

Карпати спостерігали за ними з висоти.

The Karpaty watched over them from above.

Можливо, ці гори і справді могли зцілювати ті, хто готовий був прийняти зміни.

Perhaps these mountains could indeed heal those willing to embrace change.

І на заході сонце золотило все навкруги, даруючи спокій і надію.

And in the west, the sun gilded everything around, offering peace and hope.