Оксана стояла на краю своєї старої села, де колись сміялися діти і гриміли свята.

Оксана stood at the edge of her old village, where children once laughed and festivals resounded.

Відчай і смуток огортали її.

Despair and sadness enveloped her.

Давно не була тут, з часів катастрофи.

She hadn't been here since the catastrophe.

Навколо розкинулася весняна зелень, що поглинула стежки і будинки.

Around her, the spring greenery had spread, engulfing paths and houses.

Колись людне місце тепер стало мовчазним, наче застигло в часі.

What was once a lively place had now become silent, as if frozen in time.

Оксана вирішила повернутися сюди, аби знайти мир з родиною і собою.

Оксана decided to return here to find peace with her family and herself.

Зустрічаючись з братом Віктором, вона відчувала холод відносин.

Meeting her brother Victor, she felt the coldness of their relationship.

Він залишився в Україні, доглядав за їхньою старою тіткою Анастасією, а Оксана поїхала шукати нового життя за кордоном.

He stayed in Ukraine caring for their old aunt Anastasiya, while Оксана left to seek a new life abroad.

Віктор мав на неї образу за цю покинутість.

Victor harbored resentment towards her for this abandonment.

Вони зустрілися в саду біля старої хати тітки, де колись росли яблуні і пахли квіти.

They met in the garden near their aunt's old house, where apple trees once grew, and flowers scented the air.

Тепер лише кілька яблунь ще трималися на ногах серед дикорослих трав.

Now only a few apple trees still stood among the wild grasses.

— Привіт, Віктор, — сказала Оксана, намагаючись посміхнутися.

"Hello, Victor," said Оксана, trying to smile.

— Привіт, — відповів Віктор коротко.

"Hello," Victor replied curtly.

Його очі були холодними.

His eyes were cold.

Це був день П’ятидесятниці, особливе свято, коли віряни прикрашали оселі зеленню і влаштовували молитви на свіжому повітрі.

It was the day of Pentecost, a special holiday when believers decorated homes with greenery and held outdoor prayers.

Оксана згадала, як дітьми вони плели вінки разом з тіткою.

Оксана remembered weaving wreaths with their aunt as children.

Вона вирішила взяти участь у звичаях, щоб показати, що їй небайдуже.

She decided to participate in the traditions to show she cared.

— Хочу приєднатися до традицій, — промовила Оксана, беручи в руки гілку берези.

"I want to join the traditions," said Оксана, taking a birch branch in her hands.

— Може, ми зможемо розпочати все знову, по-іншому?

"Maybe we can start anew, differently?"

Віктор похитав головою.

Victor shook his head.

— Чому ти зараз?

"Why now?

Чому стільки часу тебе не було?

Why were you gone for so long?"

Сльози навернулися на очі Оксани.

Tears welled in Оксана's eyes.

— Я хочу зрозуміти наше минуле, — відповідаючи жалісним голосом.

"I want to understand our past," she replied in a sorrowful voice.

— Вибач за те, що залишила вас.

"I'm sorry for leaving you."

Під кінець дня вся родина зібралася на городі.

By the end of the day, the whole family gathered in the garden.

Старенька тітка Анастасія повільно підійшла до Оксани, всміхнувшись.

Old aunt Anastasiya slowly approached Оксана, smiling.

Її теплі обійми стали переломним моментом.

Her warm embrace was a turning point.

Віктор спостерігав зі сторони, видно було, як його серце пом’якшилося.

Victor watched from the side, and it was clear his heart softened.

— Залишається робити висновки з минулого, але йти далі разом, — прошепотіла тітка.

"We must draw lessons from the past, but move forward together," aunt Anastasiya whispered.

У ту мить Оксана відчула, що муфта розпалася.

In that moment, Оксана felt the barrier dissolve.

Згодом вона і Віктор розмовляли довго, вирішивши частіше зустрічатися.

Later, she and Victor talked for a long time, deciding to meet more often.

Вони зрозуміли, що разом можуть багато зробити для збереження родинних зв’язків.

They realized that together they could do much to preserve family ties.

Оксана вирушила додому з обіцянками незабутніх зустрічей і нових спогадів.

Оксана left for home with promises of unforgettable meetings and new memories.

Вона й Віктор мали новий початок, наче свіже листя на старих гілках.

She and Victor had a new beginning, like fresh leaves on old branches.

Зелене село обіцяло нову надію, і вони обрали її разом.

The green village promised new hope, and they chose it together.