Оксана зупинилась на мить, вдихаючи солоний бриз моря Одеси.

Оксана stopped for a moment, inhaling the salty sea breeze of Odesa.

Весна вже закінчувалась, і тепле сонце кусалося за плечі, обіцяючи літо.

Spring was coming to an end, and the warm sun nipped at her shoulders, promising summer.

Вона з радістю пам'ятала довгі прогулянки цією набережною, колись з Юрієм, ще до народження їхньої доньки Саші.

She fondly remembered long walks along this promenade, once with Yuriy, before their daughter Sasha was born.

Тепер ці спогади стали наче схованими за туманом непорозумінь і відчуження.

Now those memories seemed to be hidden behind a fog of misunderstandings and alienation.

Юрій йшов поруч, дивлячись у далечінь.

Yuriy walked beside her, staring into the distance.

Саша відставала, захоплена новим телефоном і своїми думками про друзів та їхні плани на літо.

Sasha lagged behind, engrossed in her new phone and her thoughts about friends and their summer plans.

Оксана відчула, як важко втримати їх разом, але не відступала.

Оксана felt how difficult it was to keep them together, but she did not give up.

Вона вирішила, що прогулянка на набережній — саме те, що їм потрібно.

She decided that a walk on the promenade was exactly what they needed.

Набережна в Одесі була яскрава і жвава.

The promenade in Odesa was bright and lively.

Ряди киосків з місцевими смаколиками заманювали ароматами, а сувеніри — своїми кольорами.

Rows of kiosks with local delicacies enticed with aromas, and souvenirs — with their colors.

Тут і там чути дзвінкий сміх дітей і невтомні крики чайок.

Here and there, the cheerful laughter of children and the tireless cries of seagulls could be heard.

Але в серці Оксани відчувалась тривога, і вона знала, що повинна діяти сьогодні.

But in Oksana's heart, there was anxiety, and she knew she had to act today.

"Давайте скуштуємо культуру цієї дядини," — запропонувала вона, показуючи на один з кіосків.

"Let's taste the culture of this vendor," she suggested, pointing to one of the kiosks.

Юрій мовчки кивнув, а Саша знизала плечима, але вони все ж підійшли.

Yuriy nodded silently, and Sasha shrugged, but they approached nonetheless.

Оксана говорила про море, весняні квіти, про будь-що, лише б розвеселити своїх рідних.

Oksana talked about the sea, spring flowers, about anything, just to cheer up her family.

Раптово небо потемніло.

Suddenly, the sky darkened.

Вітер піднявся, і перші краплі дощу впали на землю.

The wind picked up, and the first drops of rain fell to the ground.

"Гайда до кафе!

"Let's get to a cafe!"

" — вигукнула Оксана, хапаючи Сашу за руку і підганяючи Юрія.

Oksana shouted, grabbing Sasha's hand and urging Yuriy onward.

Вони сховалися в маленькому затишному кафе, проводячи пальцем по підошві і витираючи нашвидкуруч мокре волосся.

They took shelter in a small cozy cafe, brushing water from their shoes and quickly wiping the rain from their hair.

В кафе панував приємний аромат кави.

The cafe was filled with the pleasant aroma of coffee.

Оксана замовила для всіх напої, і, коли вони сиділи за столиком, потекли розмови, спершу повільно і обережно.

Oksana ordered drinks for everyone, and as they sat at the table, the conversations began to flow, slowly and cautiously at first.

Саша почала розповідати про школу, про свої мрії та задумки.

Sasha started talking about school, her dreams, and ideas.

Відтак слово взяв Юрій, розкриваючи причини своїх тривог на роботі та планів на майбутнє.

Then Yuriy took the floor, revealing the reasons for his work anxieties and plans for the future.

Оксана слухала, і їй здавалося, що камінь впав з її душі.

Oksana listened, and it seemed to her that a weight had been lifted from her soul.

Вона поділилася своїми страхами, і саме тоді, під шум дощу за вікном, кожен зрозумів, як важливо зберігати сім'ю в єдності.

She shared her fears, and right then, under the sound of rain outside, everyone realized how important it was to keep the family united.

Коли буря закінчилася, і вони вийшли з кафе, повітря було свіжим, а світло — яскравішим.

When the storm ended and they left the cafe, the air was fresh, and the light was brighter.

Їхні серця стали легшими, сповнені рішучості зберігати цю нову гармонію.

Their hearts felt lighter, filled with a determination to maintain this newfound harmony.

Повертаючись додому, Оксана почувала себе щасливою.

As they headed home, Oksana felt happy.

Вона знала, що ще буде багато викликів, але найголовніше — сім'я стоїть разом.

She knew there would still be many challenges, but the most important thing was that the family stood together.

Всі усміхалися, у кожного в голові дзвеніло відчуття нових можливостей, а набережна залишалася за їхніми спинами — свідком відновленої любові і надії.

Everyone was smiling, with a ringing sense of new possibilities in their heads, and the promenade remained behind them, a witness to the renewed love and hope.