Київське ліцею, весна.

A Kyivske litseiu, springtime.

Сонце вже пригріває, а на шкільному стадіоні кипить життя.

The sun is already warming up, and life is buzzing on the school stadium.

Учні тренуються, готуючись до легкоатлетичного змагання.

Students are training, preparing for the track and field competition.

Серед усіх зусиль особливо виділяється Олег, рішучий, але з пораненою щиколоткою.

Amidst all the efforts, Oleh stands out, determined but with an injured ankle.

Йому складно, але бажання показати себе перед Олександрою — великою спортсменкою — підштовхує його.

It's challenging for him, but the desire to impress Oleksandra—a great athlete—drives him.

Вона швидка, спритна, і Олег бачить її як приклад для наслідування.

She is fast, agile, and Oleh sees her as a role model.

"Треба тренуватися," думає Олег.

"I need to train," Oleh thinks.

Його лікар, Ярослав, наголосив на важливості відпочинку, але Олег наполягає на своєму.

His doctor, Yaroslav, emphasized the importance of rest, but Oleh is insistent.

"Якщо не тренуватимуся, програю," переконує він себе.

"If I don't train, I'll lose," he convinces himself.

Наступного дня вся школа зібралася на стадіоні.

The next day, the whole school gathers at the stadium.

Весняні квіти, але особливо запах липи наповнює повітря.

Spring flowers, but especially the scent of linden, fill the air.

Учні шикуються, а атмосфера наповнюється відчуттям суперництва.

Students line up, and the atmosphere is filled with a sense of rivalry.

Олег відчуває серце в горлі, але сповнений рішучості.

Oleh feels his heart in his throat but is determined.

Гонка почалася, Олег рветься вперед.

The race begins, Oleh dashes forward.

Відчуття від натовпу підбадьорює, проте, вже після перших кіл, щиколотка нагадує про себе.

The cheers from the crowd are encouraging, yet after the first few laps, his ankle reminds him of its presence.

Біль пронизує ногу, але він продовжує.

Pain shoots through his leg, but he persists.

Ніякі оплески чи ті, хто з кулаками бажає йому успіху, не можуть заглушити це.

Neither applause nor those rooting for him with clenched fists can drown it out.

Здається, що от-от все вдасться, як раптом Олег розуміє — в такому темпі не протримається.

It seems that success is within reach when suddenly Oleh realizes he can't keep up the pace.

Він уповільнює крок і зупиняється.

He slows down and stops.

Олександра, яка спостерігає за ним, підходить: "Чому зупинився?

Oleksandra, who has been watching him, approaches: "Why did you stop?"

" — питає вона, із сумом в голосі.

she asks, sadness in her voice.

"Зрозумів, що моє здоров’я важливіше," відповідає Олег, відчуваючи розуміння і мир в собі.

"I realized my health is more important," Oleh replies, feeling a sense of understanding and peace within himself.

Змагання завершилося, але Олег повертається на трибуну з усвідомленням: справжня сила — це вміння визнати свої межі.

The competition ends, but Oleh returns to the stands with the understanding: true strength lies in recognizing one's limits.

Він дякує Ярославу за пораду і обіцяє надалі краще дбати про своє здоров’я.

He thanks Yaroslav for the advice and promises to take better care of his health in the future.

З тієї миті Олег навчився важливого уроку: тимчасова слава не вартує довготривалого здоров’я.

From that moment on, Oleh learned an important lesson: temporary glory is not worth long-term health.

Це весна принесла йому розуміння, яке змінить його майбутнє.

This spring brought him an understanding that will change his future.