Сонце щойно зійшло над Кам'янець-Подільською фортецею, і її старовинні стіни заграли теплими кольорами.

The sun had just risen over the Kamyanets-Podilsky fortress, and its ancient walls gleamed with warm colors.

Повітря наповнювали звуки фестивалю: дзвінкі сміхи, пісні, запахи смаженого м'яса й ароматних пирогів, все це змішувалися зі свіжістю весняного листя.

The air was filled with the sounds of the festival: ringing laughter, songs, the smells of roasted meat and fragrant pies, all mixed with the freshness of spring leaves.

Микола стояв осторонь, поглядом обіймаючи фортецю.

Mykola stood aside, embracing the fortress with his gaze.

Його думки були заплутані, аж поки не помітив свою сестру Оксану, що радісно метушилася серед натовпу.

His thoughts were tangled until he noticed his sister Oksana, joyfully bustling among the crowd.

Вона організувала цю зустріч у надії з'єднати сім'ю.

She organized this gathering in hopes of reuniting the family.

Микола знав, що саме сьогодні є часом спробувати відновити зв'язок.

Mykola knew that today was the time to try to restore the connection.

Ярослав, середній брат, йшов поруч з Оксаною, трохи відчужено вивчаючи крамниці з народними сувенірами.

Yaroslav, the middle brother, was walking beside Oksana, somewhat detachedly examining the stores with folk souvenirs.

Він рідко бував удома після останньої суперечки.

He rarely came home since the last argument.

Відвідувачі фестивалю оточили братів і сестру, але Оксана з особливим захопленням повела їх до найменшою закутку фортеці, звідки відкривався гарний вид на річку Смотрич.

Festival visitors surrounded the siblings, but Oksana, with special enthusiasm, led them to the smallest corner of the fortress, offering a beautiful view of the Smotrych river.

“Давайте сядемо тут,” — запросила вона, вказуючи на лавку під розлогим деревом.

"Let's sit here," she invited, pointing to a bench under a sprawling tree.

Микола зібрався з думками.

Mykola gathered his thoughts.

“Нам потрібно поговорити,” — сказав він, вдивляючись в обличчя своїх братів і сестер.

"We need to talk," he said, looking into the faces of his brothers and sister.

Ярослав поглянув на нього з підозрою, але Оксана підбадьорливо кивнула.

Yaroslav glanced at him with suspicion, but Oksana nodded encouragingly.

“Я знаю, що в минулому я був не завжди поряд.

"I know I haven't always been there in the past.

Ви мені важливі, і я хочу це виправити," - продовжив Микола, трохи невпевнено.

You all are important to me, and I want to make it right," Mykola continued, slightly uncertain.

Пауза була наповнена звуком далекого сміху фестивалю, коли Ярослав нарешті заговорив.

The pause was filled with the sound of distant laughter from the festival when Yaroslav finally spoke.

“Миколо, я теж не був бездоганним.

"Mykola, I haven't been flawless either.

Деколи ми переносимо старі образи занадто далеко.”

Sometimes we carry old grudges too far.”

Оксана, завжди оптимістка, з усмішкою додала: “Ми сім’я.

Oksana, always the optimist, added with a smile: "We are family.

Час закопати сокиру війни.”

It's time to bury the hatchet."

Розмова продовжувалась під звуки музики, що лунала з фестивалю.

The conversation continued to the sounds of music from the festival.

Неділя почала вже сутеніти, а брати і сестра залишалися під зірками - розкриваючи давні образи, сміючись і навіть трохи плачучи.

Sunday evening had already begun to set in, yet the siblings remained under the stars—uncovering old wounds, laughing, and even shedding a few tears.

З кожним словом напруга спадала.

With each word, the tension eased.

Закінчилося примиренням.

It ended with reconciliation.

Близько до півночі Микола обійняв Ярослава й Оксану, і вони всі разом підійшли ближче до огорожі, щоб вкотре насолодитися видом на ріку.

Close to midnight, Mykola hugged Yaroslav and Oksana, and they all drew closer to the fence to once again enjoy the view of the river.

Була надія і спокій в їхніх серцях, відчуття єднання, яке відновилося.

There was hope and calm in their hearts, a feeling of unity that had been restored.

Повертаючись до фестивалю, вони відчули смак нового початку, де сімейні узи стали міцнішими ніж колись.

Returning to the festival, they savored the taste of a new beginning, where family bonds became stronger than ever.

Микола засвоїв свій урок - вразливість не є слабкістю.

Mykola learned his lesson — vulnerability is not weakness.

Це є шлях до справжньої близькості.

It is the path to true closeness.