Кияни поверталися додому після радісного святкування Великодня.

The Kyiany were returning home after the joyful celebration of Easter.

Весна вже розбудила місто, і Київський фунікулер наповнився весняними ароматами.

Spring had already awakened the city, and the Kyivskyi funicular was filled with the scents of spring.

Усередині вагона було тепло, хоча за вікном парк грав свіжими відтінками зелені.

Inside the carriage, it was warm, although the park outside played with fresh shades of green.

Сонце примружувалося, кидаючи промінчики через гілля дерев.

The sun peeked through, casting rays through the branches of the trees.

Дарія обережно підняла погляд на брата Олега.

Dariia cautiously lifted her gaze to her brother Oleh.

Вона і досі відчувала глибокий біль від непорозумінь, що відокремлювали їх роками.

She still felt the deep pain from the misunderstandings that had separated them for years.

Сьогодні, під час свята, вона прийняла рішення ризикнути і помиритися з братом.

Today, during the holiday, she made the decision to take the risk and reconcile with her brother.

Поруч з ними стояв Юрій, їхній двоюрідний брат, вселяв в обох віру у можливість відновлення стосунків.

Standing next to them was Yurii, their cousin, instilling both with the hope of restoring their relationship.

Олег сидів навпроти, заглиблений у свої думки.

Oleh sat across from them, lost in his thoughts.

Його очі, запалені скепсисом, здавалися майже захисною стіною.

His eyes, full of skepticism, seemed almost like a protective wall.

Дарія знала, як важко було братові прийняти її крок назустріч, але вірила в силу багаторічної родинної прив’язаності.

Dariia knew how hard it was for her brother to accept her step towards reconciliation, but she believed in the strength of many years of familial attachment.

"Олеже, я не можу і далі так. Ми — родина, а родина повинна бути разом," - тихо сказала Дарія, намагаючись не дати емоціям зламати її рішучість.

"Olezhe, I can't go on like this. We are family, and family should be together," Dariia said quietly, trying not to let her emotions break her resolve.

Олег зітхнув: "Родина... Скільки разів я чув це слово. Але що воно означає для когось, кого очікування так зранили?"

Oleh sighed: "Family... How many times have I heard that word. But what does it mean to someone whose expectations have been so hurt?"

Юрій кивнув і спробував згладити ситуацію: "Великдень — це час для прощення, для нового початку. Може, час змінити сторінку?"

Yurii nodded and tried to smooth the situation: "Easter is a time for forgiveness, for a new beginning. Maybe it's time to turn the page?"

Фунікулер повільно підіймався вгору, не залишаючи Олегові можливості втекти від розмови.

The funicular slowly climbed up, leaving Oleh with no opportunity to escape the conversation.

Він подивився на Дарію: "Ти хочеш, щоб ми говорили від серця?"

He looked at Dariia: "Do you want us to speak from the heart?"

"Так," - відповіла вона. "Тільки так ми можемо зрозуміти, що кожен з нас пережив."

"Yes," she replied. "Only then can we understand what each of us has gone through."

Обидва почали відкривати свою правду.

Both began to open up about their truths.

Розмова стала емоційною, голоси піднялися, проте це було необхідно.

The conversation became emotional, voices rose, but it was necessary.

Слова виявляли образи, які були приховані під поверхнею.

Words revealed grievances that had been hidden beneath the surface.

Фунікулер рухався вгору, наче піднімаючи обвинувачення та болі вгору, до яснішого неба.

The funicular moved upward, as if lifting accusations and pains up to a clearer sky.

Зрештою, коли фунікулер досяг своєї вершини, Дарія і Олег вже не були тими, хто зазнали образи.

Eventually, when the funicular reached its peak, Dariia and Oleh were no longer those who had suffered grievances.

Дарія, подивившись у вікно, побачила місто, що простягалося перед ними, як нова можливість.

Dariia, looking out the window, saw the city spreading out before them like a new possibility.

"Давай дамо шанс? Не все зразу, але хоча б спробуємо," - запропонувала вона братикові.

"Shall we give it a chance? Not everything at once, but at least try," she suggested to her brother.

Олег опустив голову, його жорсткі риси пом’якшали: "Добре, ми спробуємо."

Oleh lowered his head, his rigid features softened: "Okay, we will try."

Після цієї розмови вони вийшли з вагона, відчуваючи, що почали зрушувати невидиму гранітну плиту, що стелилася між ними роками.

After this conversation, they exited the carriage, feeling that they had begun to shift the invisible granite slab that had lain between them for years.

Великдень став символом можливого нового початку, легким подихом надії.

Easter became a symbol of a possible new beginning, a gentle breath of hope.