Вогонь у каміні потріскував, а з вікна виднівся осінній пейзаж.

The fire in the fireplace crackled, and an autumn landscape was visible from the window.

Листя дерев навколо старого пансіонату в Львові було оранжевого і золотого кольору.

The leaves of the trees around the old pension in Lviv were orange and golden.

Олена, 15-річна дівчина з лагідним поглядом, сиділа в бібліотеці і шукала книгу для свого брата Тараса.

Olena, a 15-year-old girl with a gentle gaze, was sitting in the library looking for a book for her brother Taras.

Йому було всього 12 років, і він часто казав, що сумує за домівкою і батьками, які працювали за кордоном.

He was only 12 years old and often said he missed home and their parents who were working abroad.

Пансіонат в Львові був старий, з високими стелями та скрипучими дерев’яними підлогами.

The pension in Lviv was old, with high ceilings and creaky wooden floors.

Саме тут брати і сестри жили вже кілька місяців.

This is where the brother and sister had been living for several months.

Олена добре розуміла, як важко брату адаптуватися до нового середовища.

Olena understood well how hard it was for her brother to adapt to the new environment.

Вона завжди намагалася бути поруч і підтримувати його.

She always tried to be there and support him.

Тараса часто дражнили інші діти, тому що він не мав багато друзів.

Taras was often teased by the other children because he didn't have many friends.

Це дуже тривожило Олену.

This worried Olena greatly.

Вона хотіла допомогти йому, але не могла вирішити, як саме діяти: втрутитися або дозволити брату самому з цим упоратись.

She wanted to help him but couldn't decide exactly how to act: to intervene or let her brother cope with it on his own.

Одного осіннього вечора, коли вітер грався листям, у Олени з'явилася ідея.

One autumn evening, when the wind was playing with the leaves, Olena came up with an idea.

Вона вирішила організувати маленький захід у пансіонаті для дітей, які, як і Тарас, не мали багатьох друзів.

She decided to organize a small event at the pension for children who, like Taras, didn't have many friends.

Настав вечір свята.

The evening of the celebration came.

У залі зібралися діти, які були раді з'їсти щось смачненьке і взяти участь у грі.

In the hall, children gathered who were happy to eat something tasty and participate in games.

Олена вже накрила стіл і запустила музику.

Olena had already set the table and put on some music.

Було багато веселощів, але Тарас все ще відчував себе трохи незручно.

There was a lot of fun, but Taras still felt a bit awkward.

Раптом інші діти, які часто його дражнили, почали сміятися над його невпевненістю.

Suddenly, the other children who often teased him began to laugh at his insecurities.

Олена, побачивши це, завагалася, але не втрутилася.

Olena, seeing this, hesitated but did not intervene.

Вона вирішила дати Тарасу шанс.

She decided to give Taras a chance.

Тарас глибоко вдихнув, підійшов до столика зі своїм інструментом — бандурою.

Taras took a deep breath and approached the table with his instrument—the bandura.

Легкий трепет відчувався в його пальцях, коли він торкнувся струни.

A light tremor was noticeable in his fingers as he touched the strings.

Мелодія була дивовижною, вона наче зливалася з осінньою симфонією за вікном.

The melody was astonishing, as if it merged with the autumn symphony outside the window.

Музика затихла, і кімната наповнилась аплодисментами.

The music faded, and the room filled with applause.

Навіть його кривдники були вражені.

Even his bullies were impressed.

Усмішка засіяла на обличчі Олени, коли вона дивилася, як брат здобуває нових друзів.

A smile spread across Olena's face as she watched her brother make new friends.

І тепер він сидів у колі, розповідаючи про своє вміння та слухаючи історії інших.

And now he sat in a circle, talking about his skill and listening to others' stories.

Цей вечір змінив усе.

That evening changed everything.

Тарас відчував прийняття і впевненість, а Олена зрозуміла важливість підтримки і можливості давати братові шанс самому впоратися з викликами.

Taras felt accepted and confident, and Olena realized the importance of support and giving her brother the opportunity to face challenges on his own.

Пансіонат в Львові залишався тим самим.

The pension in Lviv remained the same.

Листя за вікном продовжувало падати, прикрашаючи землю різноколірним килимом.

The leaves outside the window continued to fall, decorating the ground with a multicolored carpet.

Але в серцях Олени і Тараса щось змінилося.

But something had changed in the hearts of Olena and Taras.

Тепер вони знали, що разом можуть здолати все.

Now they knew they could overcome anything together.

І це було їхньою маленькою, але дуже важливою перемогою.

And that was their small but very important victory.