Понеділок.

Monday.

Ранкова година заполонила кабінети найвищого поверху будівлі в центрі Києва.

The early hour filled the offices of the top floor of the building in central Kyiv.

Панорамний вигляд, що відкривався з вікна, робив дишати ширше, але для Олександра було найважчим ранком.

The panoramic view from the window made breathing easier, but for Alexander, it was the most difficult morning.

Олександр затиснув у себе нерви і обережно крокує до розкішного кабінету.

Alexander held his nerves tightly and cautiously walked towards the luxurious office.

Співбесіда — це незбагненний океан, особливо, коли ти на краю незнайомого міста великого Києва і забув, як вимовити власне ім'я по-українськи.

The interview was an unfathomable ocean, especially when you're on the edge of an unfamiliar city, the great Kyiv, and you forgot how to pronounce your own name in Ukrainian.

Опинившись перед керівником, серце Олександра вдарило як барабан.

Facing the manager, Alexander's heart pounded like a drum.

Запитання, які ставив йому співрозмовник, залишались без відповіді.

The questions asked by his interlocutor remained unanswered.

«Як тебе звати?

"What is your name?"

» — запитав керівник.

the manager asked.

Олександр витріщився на нього, випустивши приглушений звук.

Alexander stared at him, letting out a muffled sound.

Ця несподівана блокада розуму викликала кризу в середині оточуючої тиші кімнати.

This unexpected blockade of the mind caused a crisis in the silence of the room.

Керівник здивовано дивився на його карткову міну, а Олександрові стало страшно.

The manager looked at his bewildered face, and fear engulfed Alexander.

Потім до нього прийшло: це було питання, що викликало його конфуз.

Then it hit him: this was the question that embarrassed him.

Він випустив великий глибокий подих, поглянув на керівника, і вперше цього дня відчув надію.

He took a deep breath, looked at the manager, and for the first time that day, felt hope.

Спробував ще раз, промовивши ім'я, натхненне сонцем наступного дня.

He tried again, pronouncing his name like the sun of the next day.

"Олександр", вимовив він, і це прозвучало у вызначеному просторі кімнати.

"Alexander," he uttered, and it echoed in the defined space of the room.

І раптом він усвідомив, що все – це просто миттєва паніка, розуміння того, що він — тут і зараз, в Києві, на співбесіді.

And suddenly, he realized that it was all just a momentary panic, understanding that he was here and now, in Kyiv, at the interview.

Здолавши перший невеличкий крок, Олександр почув себе знову управлінням свого життя.

Overcoming the first small step, Alexander felt in control of his life again.

"Молодець, Олександре", — посміхнувся керівник.

"Well done, Alexander," the manager smiled.

Олександр проковтнув відчай і посміхнувся назад.

Alexander swallowed his despair and smiled back.

Його день щойно почався.

His day had just begun.